Голодні ігри

Гейл старанно намастив козячий сир на скибочки хліба й охайно прикрасив листям базиліка, а я тим часом обскубала всі ягоди з кущів. Ми мовчки вмостилися в затишному куточку поміж скель. Жодне людське око не помітило б нас тут, зате перед нами відкривався чудовий краєвид: широка долина, що рясніла зеленню, — тут можна збирати ягоди й копати корінці, а в озері риба переливається всіма кольорами веселки. День був чудесний: блакитне небо, ніжний вітерець. їжа поживна: м’який сир був намащений на ще теплий хліб, а солодкі ягоди самі вибухали в роті, заливаючи його соком. День міг би бути ідеальним, якби сьогодні й справді було свято, якби Гейл і я мали змогу весь день блукати горами, добуваючи вечерю. Та натомість рівно о другій треба з’явитися на площі й чекати, поки оголосять результати жеребкування.

— Знаєш, а ми б змогли, — мовив Гейл тихо.

— Що? — не зрозумілая.

— Змогли б покинути округ. Утекти. Жити в лісі. Тільки ти і я, ми б упоралися, — відповів Гейл.

Я й не знала, що казати. Як на мене, ця ідея позбавлена будь-якого глузду.

— Якби у нас не було стільки дітей, — додав Гейл.

Звісно ж, це не наші діти. Але з таким самим успіхом

могли би бути й нашими. У Гейла два молодші брати і сестра. У мене Прим. А ще не варто забувати про матерів, адже як вони виживуть без нас? Хто годуватиме роти, які повсякчас просять їсти? І хоча ми з Гейлом полюємо ледь не цілісінькі дні, іноді доводиться жертвувати здобиччю й обмінювати її на смалець, або шнурки для черевиків, або вовну. Тоді наші шлунки залишаються порожніми і бурчать всеньку ніч.

— У мене ніколи не буде дітей, — мовила я.

— А у мене будуть. Якщо я житиму не тут, — відповів Гейл.

— Але ж ти живеш тут, — мовила я роздратовано.

— Гаразд, не бери близько до серця, — огризнувся він у відповідь.

Неправильно все це якось. Утекти? Хіба змогла б я покинути Прим — єдину людину в світі, яку я справді люблю? Та й Гейл також прив’язаний до своєї сім’ї. Ми не можемо втекти, то навіщо про це говорити? А навіть якби змогли б… зробили б це… з ким це він планує народжувати дітей? Між нами з Гейлом ніколи не було й тіні романтики. Коли ми познайомилися, я була худорлявим дванадцятилітнім дівчиськом, а він, хоча й заледве на два роки старший, на вигляд уже був справжнім чоловіком. Друзями також ми стали не зразу. Ми часто сперечалися й торгувалися за здобич, і тільки згодом почали допомагати одне одному.

До того ж, якщо йому спаде на думку одружитися, то йому знайти дівчину до вподоби — раз плюнути. Гейл ставний, уродливий і достатньо дужий для того, щоб працювати в копальні, а ще він управний мисливець. Судячи з того, як дівчата перешіптуються, коли Гейл проходить повз них у школі, він має неабияку популярність. Усе це викликає у мене ревнощі, але не через те, що ви подумали. В наші дні важко знайти хорошого партнера для полювання.