Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Візантійська фотографія - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Візантійська фотографія

Электронная книга - «Візантійська фотографія». Краткое содержание книги:

«Візантійська фотографія» презентує прозові твори відомого українського поета, прозаїка, критика, публіциста, автора наукових досліджень з герменевтики текстів, філософії; екзеґета, популяризатора станіславівського феномену.
Про автора:
Володимир Єшкілєв
Народився 23 травня 1965 року. Автор романів «Адепт» (1993, у співавторстві з О. Гуцуляком), «Пафос» (2000), «Імператор повені» (2001), поетичних збірок «Диптих» (2001) і «Занепад Галичини» (2001). Упорядник Малої української енциклопедії актуальної літератури «Повернення деміургів» (1998, разом із Ю. Андруховичем, проект отримав відзнаку Форуму видавців). Автор розвідки «Воццекургія Бет» (1998). У 1995 та 1997 роках отримував гранти Міжнародного фонду «Відродження» на персональний проект літературно-філософського часопису «Плерома», у 1999 р. Преміальний грант МВФ. Концептор проекту «Четвер-Імперія» (1993). Автор проекту «Арт-паломництво» (Україна-Ізраїль, 1998). У 1998-2000 роках — куратор міжнародного виставкового проекту «Ознака», у 2000-2001 рр. — концептор і куратор російсько-українського видавничо-виставкового проекту «Станіслав+2», з 2001 року — редактор літературного часопису «Потяг 75/76». 
«Єшкілєв відомий як „сірий кардинал нової української літератури“» (Ігор Сід, Москва)
«У „Пластиліновій рушниці…“ Єшкілєва маємо справу з тією Україною, якої, на жаль, більше, ніж усіх інших разом. Це пластилінова, безнадійно інфантильна Україна, що, будучи відштовхнутою батьківською імперською владою, так і не спромоглася пройти обряд ініціації і здобути через друге народження нову, хай навіть віртуальну цілісність». (Олександр Бойченко, Оксана Пендерецька, Чернівці)
«Що Єшкілєв не поет, не критик і не прозаїк — це ясно кожному». (Григорій Штонь, Київ)
«Володимир Єшкілєв — це Дмитрій Галковський української літератури». (Наталія Ігрунова, Москва)
«Невже Єшкілєв — це наш новий Франко?» (Віктор Неборак, Львів)
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 45
Перейти на страницу:

«Нащо?»

«Це буде вам подарунок».

Вони зробили секс на лабораторному столі. Метеорологічна буда аранжувала та примножувала кожен стогін, кожне рипіння розсохлої меблі. Це було настільки нестерпно, що Ференц тимчасово перервав процес і включив магнітофон. Крізь погойдування світу до методистки Олени промкнулося:

…Нарисовался в мраке и тумане Козырный беспредельщик Лисапет…

Виходило так, що кожне «п» й «б» у словах пісні співпадало із святом найглибшого Ференцового проникнення у методистку. Вона навіть порахувала тривання амплітуди, котра виявилася довжиною у чотирнадцять пісенькових фонем. А у Ференца, тим часом, від незручної пози розболілися спочатку ноги, а потім й права нирка, у надрах якої зрушилися дрібні жовтуваті камінчики. Одночасного фіналу не відбулося. Але, попри загальну нездійсненність природнього циклу, фотограф відчув геометричне розслаблення фронтових частин тіла, а Лєна-Олена витягла з сумки і подарувала йому перший том «Дуелі і смерті Пушкіна» П.Є.Щьоголєва, вже не потрібний їй в освітянському виробництві.

«…Бачиш цей плафон?» — спитав методистку Ференц, погладжуючи вимите скло. Та ствердно хитнула головою й попрохала фотографа застебнути бюстгалтер.

Ференц пояснив їй, що незабаром встановить під цим плафоном небачений ще в історії фотографії відбивач світла, що вже замовив дошку, вкриту посадженою на мардановий лак сухозліткою, що це буде вкрита щирим золотом поверхня, виготовлена за технологіями візантійських ізографів.

«Я буду використовувати, — говорив він, — сонячне світло з плафону, віддзеркалене від золоченої іконної дошки. Це буде благодатне світло святого Евлампія».

«Чому Евлампія?»

«У перекладі з грецької „евлампіа“ — благодатне світло. Був такий Божий угодник».

«Ти дивний».

«Хочеш мати фотопортрет, виготовлений благодатним світлом?»

«Тобі сподобається мій подарунок. І подивись під трубами — там певно лежить здохлий пацюк. Тут страшенний сморід…» — сказала Лєна-Олена і пішла допрацьовувати робочий день.

Під трубами Ференц не знайшов жодного здохлого пацюка. Спочатку він образився, але згадав, що мав справу із вчителькою й заспокоївся. Адже, в його уяві, підсумком кожного шкільного уроку має бути повільна й фатальна недоброта, себто ненапружена звістка про смерть великого Пана. Він раптом відчув себе бійцем великого бою поміж світом невипадкових потвор і світом випадкової краси.

Він довго визначав свій ранг та свою дислокацію посеред клишавої, шкодливої, нецивільної та неспокутної вічної армії монстрів. Він не спав цілу ніч, читав монографію Щьоголєва і накопичував філософські питання. Ранком їх стало так переситно, що суха обробка проблемності унеможливилася. Світ мав або ізнов стати вологим, розпруженим і радикальним, або ж нагло вмерти посеред чорних парадоксів. Щоби цього другого не сталося, Ференц придбав пляшку «Французького бульвару» й два ребратих Nemiroff'a з медом і перцем.

Пив він академічно. Антикварний нефритовий стопарик (з тих, якими нагороджували героїв Брусиловського прориву) наповнювався щопівгодини. Рідина споживалася ним виключно з консервованою маслинкою й шматочком твердого яловичого балику. Пообіді до Ференца приєднався його приятель журналіст Знойко, що працював у неоязичницькому тижневику «Стрибоже Око». Він приніс одну літрову пляшку горілки «Жанна» й чотири — темного пива.

Знойко мучився. Він отримав суворе редакційне завдання — написати антикатолицьку статтю до візиту Римського папи. Він вже й зробив її початок: «В ці трагічні дні, коли Войтила нахабно вдерся до правічних теренів мешкання даждьбожичів-українців, ми повинні». Що ж саме повинні втнути даждьбожичі супроти понтифіка, ніяк не вимальовувалося у його маневровому журналістському мисленні. Тому-то він і згадав акцентованого фотографа, котрий час від часу наснажував Знойкову музу парадоксальним перечікуванням світу.

Ференц уважно вивчив екстер'єр «Жанни» й запропонував залишити її на фінальний кавалок сієсти. Він налив Знойкові Nemiroff'a. У прозорий стакан разом із горілкою випорскнув перчик.

«Capsicum annuum» — визначив червоного десантника Знойко.

«Отож» — погодився Ференц із пропащою ерудицією, і вони випили за зустріч.

«Папісти геть знахабніли» — невпевнено почав Знойко.

Ференц зупинив його скарги красивим рухом відкритої долоні. Він запозичив цей жест з гравюри єгиптолога Штрауса, що зображувала тріумф якогось небуденного фараона.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 45
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)