Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

— Христе Ісусе, Мати Божа, Царице Небесна, порятуйте мене або  прийміть мою  душу,  абись не  мучився! — бубонів старий. — І ти,  Дажбоже, і ти,  Роде, і ти,  Велесе, теж порятуйте мене, виженіть з мене злого  духа,  що  вселився в моє  тіло,  дайте  сили, щоб  добратися додому і востаннє поглянути на  рідні  місця!..

Жданові стало  лячно, він не поворухнувся, щоб не перервати  батькової молитви, його   задушевної розмови з  богами — нинішніми, ромейськими, і старими, прабатьківськими.  Бо  хто відає, які  боги  справжні, сильніші — сьогочасні чи давні?!  Правда, всі вже на Русі ходять  до церкви і вірують у триєдиного Бога — Бога Отця, Бога Сина і Бога — Духа Святого. Однак і давнім, прабатьківським, богам багато хто молиться тихцем, щоб  ніхто  не почув і не побачив, бо за це можна всього майна, а то й голови позбутися, якщо дізнається  хто-небудь з  людей можновладних — піп, єпископ, посадник, огнищанин[6], боярин чи сам  князь. Двовір’я вони не терплять, особливо попи, і розправляються з двовірцями нещадно. Та старі  боги  живучі: бог сонця — Хорс, або Дажбог, покровитель русів   — Велес, бог  весни — Ярило, бог  вітру  — Стрибог, бог  грому — Перун... Попи повикидали в річки або  поспалювали на  вогнищах дерев’яні боввани цих богів, а в пам’яті людській самих богів  знищити не  змогли. Хоч   минуло вже   двісті літ,  як   грізний князь Володимир відрікся від старих богів  і привіз від ромеїв нових, як кажуть, справжніх, люди  від  старих богів  не  відцуралися і на  свята дають  їм  требу[7]  — ставлять на  покуть у горщику та в мисці кутю   з  узваром, виносять на  кладовища  душам померлих різні  напої та наїдки, у місяці червні на честь  Купала молодь розкладає в лісах, біля  річок, великі багаття, веселиться, співає, стрибає через  той  священний вогонь, щоб  очиститися від усілякої скверни, тобто  нечистих духів, а дівчата плетуть вінки і пускають у воду, щоб  дізнатися про свого  судженого... І вже  всі без  винятку — старі, малі, князі й смерди — вірять у нечисті сили: у чортів, відьом, відьмаків, у русалок та мавок, водяників, лісовиків, у домовиків та потерчат, що  живуть, невидимі, десь  поряд і можуть вчинити людині добро або зло, найчастіше — зло. Їх задобрюють, їм виносять потай требу, а коли це не допомагає, прикликають на поміч попа — і той хрестом проганяє нечисту силу  або освячує осквернену нею  оселю чи  місцевість...

Ждан теж вірив  і в нових, і в старих богів, вірив  у нечисті сили і не  здивувався, коли почув, як  батько молиться всім тим  богам, благаючи їх вигнати з болящого тіла  злих  духів, що  поселилися в ньому.