Мир хатам, війна палацам
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4231-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Мир хатам, війна палацам». Краткое содержание книги:
— Ой! — зайшовся Максим Колиберда. — Ах ти ж…
Більше він нічого не міг сказати і почав зиркати по землі за каменюкою чи бодай грудкою.
Образа вдарила й Івана. Меншовики, більшовики! Цього розколу сил пролетарської революції він не визнавав, бо п'ятнадцять років бігав потай по таємних робітничих гуртках, і відколи вони пішли в Києві — ще від Мельникова з Дорогожицької та Кецховелі з Боричевого току — завжди іменувалися нероздільно соціал–демократичними. Але раз тепер повелося, що декотрі соціал–демократи похилились на буржуйський бік — годитись на конституційну монархію замість робітничої республіки — і прозвали їх «меншовиками», то Іван був проти меншовиків, і дражнити його так — було кривдно.
Та тяжка образа знову дещо стверезила розсудливого батька.
Чорт батька зна що, може, й справді, вони з Максимом погарячкували? Може, в батьківському гніві, дійсно, скотились до… меншовицької тактики?
В цей час Максим Колиберда натрапив–таки каменюку і пошпурив на Данила. Камінь виписав круту траєкторію в чистому небі і влучив Данилові в брову.
Тося скрикнула, мами зарепетували, а Данило вхопився рукою за чоло. Пальці йому враз заюшила кров.
Кров і вирішила все.
Іван Бриль відчув, що тепер вже готовий на смертовбивство. Він крутнувся на місці і — аж ніяк неждано від його дебелої комплекції — миттю схопив друга свого, Максима Колиберду, за плечі.
— Яке ти право маєш сина мого убивати?
Іван підніс вгору на двох руках щупле Максимове тіло і розмахнувся, щоб гепнути ним об землю з усієї сили.
Та хвіртка в цю хвилину зірвалась з петель, і в подвір'я вскочив парубок у червоній сорочці, чоботях «бутилками», з гармонією за плечима.
— Наших б'ють! — лементував парубок. — Гей, Нарцисе! Сюди!
Данило теж стрибнув вниз з своєї вишки:
— Батьку! — гукав він. — Схаменись, батьку!
— Боженьку! Мати–заступнице! — голосили Меланя з Мартою.
Діти — Брилеві, колибердівські, числом десять, — зняли писк, хто тікав, хто хлипав, хто хапав мамів за спідниці і ховав голови під фартухи.
З вулиці в розчахнуту хвіртку ринув натовп. Сусіди хапали старого Бриля за руки й за плечі:
— Йване! — гули сусіди. — Та Бог з тобою!
Старий Максим вже сидів на землі, кружляв очима та тер горлянку руками: з переполоху він не міг добути голосу з грудей, і йому здалось, що Іван давив його за горло і — задавив. Марта з Тосею схилились над ним і обтрушували глину з празникового піджака. Меланя тупцювала довкола Данила, обтираючи йому кров з лиця, але просила та благала Івана:
— Іваночку, голубчику! Бог з тобою! Це ж таки син, кров наша, зніми камінь із серця…
Саме в цей час з вулиці з'явилась ще одна постать. І по всьому видно було, що постать ця не з абияких, а популярність її, або, поправніше, лиха слава — дуже значна. Гучний гомін враз ущух, дівчата сполохано сипонули врозтіч, а поміж натовпу покотився тривожний шелест:
— Нарцис!.. Нарцис!..
2
Постать, названа «Нарцисом», і справді була примітна з себе: височенна на зріст, як кажуть, плечі — «косая сажень». Голову велетневі покривав чорний капелюх з широкими крисами, з плечей в нього спадала звоями пелерина–безрукавка, наче кирея, а з–під неї визирала біла сорочка, вишита хрестиком на всю широчінь грудей, сині шаровари і жовті чоботи на підківках. В руці — цілий сніпок різнокаліберних пензлів та щіточок для малярських робіт. «Нарцисом» цього ґевала тільки прозивали по–вуличному, а по паспорту значився він точно «Наркис Уведенський».
Несподівана поява Наркиса Уведенського приголомшила і Йвана Бриля.
— Свят, свят, свят! — пробубонів Іван, люто позираючи на приходька. — Попівське кодло чорт приніс! Архарівську мать–анархію…
Максим таки прокашляв: голос йому з другого переляку повернувся.
Тим часом парубок у червоній сорочці, чоботях «бутилками» і з гармонією за плечима підскочив до Данила з Тосею, став в оборонну позицію, затуляючи їх від розгніваних батьків, і загукав:
— Дядьку Йване! Дядьку Максиме! Вибачаюсь: шановний Іване Антоновичу і шановний Максиме Радивоновичу! Життям наложу, а дружка в обиду не дам! От з місця не зійти, нехай земля підо мною западеться у вироботаний горизонт, щоб я не був шахтар Харитон Києнко! Майте совість: революція ж відкриває шлях у майбутнє! Ми ж таки пролетаріат! Нехай собі женяться!..