Мир хатам, війна палацам

А Данило — що ж? На перевірку козак з нього виявився хоч куди: самовіддано ринув родителя рятувати! В батька все ж таки вдався, сучий син! Ладнати, звісно, треба справу, і то — негайно! Якраз і нагода є. Не нагода — а мус, бо ж піде тепер поголоска поміж людей…

І старий Бриль, вихиливши ще один кухоль помідорового розсолу, піднесеного миршавою Тоською, витер вуса і поважно заговорив до печерських дідів, що стояли кружка, похилившись на ціпки, і хитали сивими головами, обмізковуючи події.

— Старики! І ви, люди добрі! Слухайте–но сюди! Не про цього клятого богомаза та його задрипану мать–анархію буде мова: хай йому грець — відшмагали по заслузі, нехай другий раз не лізе до чесних людей! А скажу я вам про наше, Брилів та Колибердів, сімейне діло. Скажу про мого паскуду Данька та його навіжену, чи пак — наречену Тоську… Сиди, Максиме, тихо, я за нас двох скажу! — гримнув він на старого Колиберду, що враз засопів і хутко засовався на своєму місці. — Чулисьте вже, бо слухом земля повниться, який трапився гріх? Своєвільно вчинили ці паскудники по своєму дурному розсудку!

Діди схвально закивали і непохвально захитали головами.

Та перед старшими Іван мусив говорити стоячи — були ці діди старими, відпрацьованими вже арсенальськими робітниками або батьками робітників з підкиївських злиденних заробітчанських сіл, — і Бриль звівся. Звівся й Максим: хоча він і не промовляв, однак мова мовилася від них обох.

І старий Бриль закінчив так:

— Тож і просимо у вас, старики, сказати б — благословення на наше батьківське рішення. Раз поєднав парубок дівчину — під вінець! І кінці у воду! Хай обкрутяться по–чесному! І весілля щоб не пізніше як сьогодні було! Щоб ні дня, ні години не було неслави на Брилів та Колибердів! Гей, стара! Пироги печи! І самогонка щоб була, бо денатурату Брилі й Колиберди не вживають: він тепер труєний… Гроші? Грошей в людей позич. А нема в людей, неси якесь шмаття на Басарабку! Продавай хоч волок, хоч ятері, човна, пся крев! — продай, а самогонки щоб було дві відрі, на менше нема моєї і Максимової згоди. Сусідів з усієї вулиці клич! Щоб було весілля по–нашому, по–людському! З Інженерного клич Антоненків, із Звіринця — Богданчуків, Іванова Андрія — з квартири Дюбина. По Василя Боженка на Київ–Другий біжи!