Фантастичні звірі і де їх шукати

Сьогодні, пораючись у саду цілющих рослин, я відгорнув кущ базиліку й побачив там велетенського тхора Він не втік і не сховався, як це роблять зазвичай тхори, а стрибнув на мене, поваливши навзнак на землю, і яро заволав: «Забирайся звідси, лисий бовдуре!». Він так хижо вкусив мене за носа, що я ще кілька годин стікав кров’ю. Старший монах ніяк не йняв віри, що я зустрів балакучого тхора, і поцікавився, чи не причастився я часом ріповим вином брата Боніфація. Та оскільки мій ніс досі був розпухлий і кривавив, мене звільнили від вечірні.

Цілком очевидно, що наш друг маґл наштовхнувся аж ніяк не на тхора, як він вважав, а на джарва, який, найімовірніше, саме полював на садових гномів — улюблену свою здобич.

Неправильне розуміння часом буває небезпечнішим за абсолютне невігластво, а маґлівський страх перед будь-яким проявом магії лише підсилювався тим трепетом, який навіювали всілякі істоти, що тинялися на їхніх грядках. Переслідування чаклунів сягнуло в той час небачених масштабів, а поява таких звірів, як дракони чи гіпогрифи лише роздмухувала маґлівську істерію.

Однак метою цієї книжки не є обговорення тих темних часів, які передували усамітненню і глибокому затаєнню чаклунів.[4] Нас цікавить лише доля тих легендарних звірів, що мусили, як і ми самі, ховатися від маґлів, щоб остаточно переконати їх у тому, що чарів не існує.

Міжнародна конфедерація чаклунів ґрунтовно розглядала цю проблему на історичному саміті 1692 року. Клопіткому питанню магічних істот було присвячено майже сім тижнів доволі ядучих дискусій між чарівниками всіх національностей. Чи багато різновидів можна буде приховати від маґлів і які це будуть види? Де і як їх переховувати? Упродовж цих запеклих дебатів деякі створіння навіть не усвідомлювали, що вирішувалася їхня доля, проте переважна більшість активно впливала на хід обговорення.[5]

Врешті-решт було досягнено порозуміння.[6] Двадцять сім видів істот — від драконів до бундімунок — вирішено було приховати від маґлів, щоб переконати їх, що ці види існували тільки в людській уяві. Цю кількість було збільшено протягом наступного століття, коли чаклуни набули більшої впевненості в методиці приховування. 1750 року Міжнародний статут про секретність було доповнено статтею №73, з якою й досі узгоджують свої дії чаклунські міністерства всього світу: