Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
— Так домовся зараз, у чому проблема?
Не було жодної проблеми. Просто мені хотілося проводити вільний час з коханим, а він хотів бути з друзями. Але минали дні, місяці, і мені починало подобатися проводити вечори на самоті, і відсутність чоловіка вдома все менше і рідше викликала у мене сум.
«Щоб ти здохла!»
«Воу-воу-воу! Прошу, полегше!», — відповіла я на коментар Олени до мого посту в Іллі на сторінці.
Це вперше Олена написала мені гидоту. Мене це збентежило і трохи напружило, адже ми з Іллею просто флудили у нього на «стіні».
«Слухай, Олено, закрий рота!», — написав Денис, але раптом всі коментарі зникли.
«Ілля, що все це означає?», — написала я йому.
«Не звертай уваги, це моя колишня. Я видалив всі коментарі».
«Ого, вона тебе досі кохає і не може забути? Це так мило».
«Ти знаєш, не так вже й мило. Якщо вона тобі буде ще щось писати, додавай її одразу в чорний список, добре?»
«Гаразд».
Минав час. Кожен жив своїм життям. Я змінила роботу. Кумедний випадок стався зі мною, коли я проходила медогляд при влаштуванні на нове місце. Мені призначили зробити кардіограму. Цю процедуру проводив зовсім юний хлопець (мабуть, інтерн), чия молодість і гарненька зовнішність мене трохи збентежили. Але що поробиш, кардіограму потрібно було зробити. І дивна річ: коли він доторкнувся до мене руками, я чомусь згадала про Іллю, адже я знала, що він лікар або був ним колись. Я уявила його в білому халаті, такого веселого бабія, що доглядає за своїми пацієнтками. Мені стало весело, і я вирішила обов'язково поділитися цим враженням з ним. Це я і зробила ввечері, після чого отримала ще одну порцію гидот від Олени (так уже збіглося, що в цей вечір вона знову про мене згадала) і безліч жартів від Іллі. Мене це лише потішило. Так життя минало далі.
Як я жила? Що відбувалося в моїй долі? Як моя найміцніша, чиста і невинна любов до чоловіка докотилася до того, що я почала скаржитися на неї Іллі? А він лише слухав і співчував, не даючи порад, був обережний. Коли намагався фліртувати, я все різко обривала, і ми поверталися до колишнього жартівливого спілкування.
Коли жінка живе з чоловіком, який її не цінує, вона згасає. Він може любити її, але якщо він нею не захоплюється, а лише дорікає і повчає, вона втрачає себе. Не можна цього допускати. Одного разу, коли я в черговий раз була на самоті вдома, я раптом відчула, що дуже сумую за чоловіком і хочу повернути ті дні, коли ми разом проводили вечори, дивилися фільми, гуляли. І я написала йому:
«Ти скоро повернешся додому?»
Відповідь надійшла швидко:
«А навіщо мені додому? Щоб знову слухати твої дурні розмови?»
Саме в цей момент я зрозуміла, що це кінець нашого кохання. Я проплакала всю ніч, а коли мій чоловік повернувся додому, на нього чекала вже інша я — байдужа, розчарована жінка, яка відпустила його, яка більше не кохала…
Звичайно, він не помітив цієї зміни, ми спілкувалися, були навіть близькі, ось тільки я більше нічого не відчувала. Мою любов знецінили, а разом з нею — і жінку в мені.
Напевно, тому мене немов струмом ударило, коли одного ранку я отримала від Іллі повідомлення: він надіслав мені пісню і написав: «Не знаю чому, але цілий ранок я слухаю її і думаю про тебе».
Це була пісня про кохання, секс, про чудову дівчину, від якої головний герой був у захваті. І слухаючи її, Ілля думав про мене? Невже я могла викликати в когось подібні почуття? Жінка, загнана у кут моєї душі, раптом стрепенулася, вона підняла голову і з надією подивилася на мене. В той день Ілля мене врятував, сам того не усвідомлюючи.
Пісня була відверта, з матами, але справжня, душевна, жива. Я вийшла на кухню і поставила її на повтор, насолоджуючись собою і своєю красою.
— Господи, що ти слухаєш? — чоловік увійшов на кухню з похмурим обличчям.
— Пісню про кохання, — відповіла я, посміхаючись, але зменшуючи гучність.
— Щось ти все більше і більше деградуєш, — сказав він зі сміхом.
Неприємно. Але ні, цього разу йому не вдалося потрапити в ціль.
— В чому ти бачиш деградацію? — запитала я різко.
— Матюки на всю квартиру, вульгарності. Де тут така витончена, інтелектуальна музика, яку ти зазвичай слухаєш? Ти ж у нас поціновувач піднесеного, — із сарказмом запитав він.
— Так, я, нарешті, відкрила очі. Головне, щоб душа була в усьому, і не має значення, в які слова це огортається. Важливо, щоб серце співало і тепло розливалося по тілу. А щодо деградації: людина, яка пізнала життя, не потребує красивих слів, їй нема необхідності нічого нікому доводити, вона живе в гармонії зі собою, і інших не чіпає.