Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
Але мій запит було прийнято, і тепер мені відкрився доступ не тільки до його фотографій і постів, але й до коментарів. Який Ілля, такі у нього і друзі. Під кожним фото коментарі-шедеври. Читаючи їх, я дізнавалась, що його найліпший друг — такий собі Денис, і що Ілля постійно дозволяє оточуючим кепкувати над ним, але ті своєю чергою роблять це делікатно, не ображаючи. Іллю поважали: це відчувалось досить явно і впливало на друзів, і на мене в тому числі. Незважаючи на деякі прояви вульгарності, мати, було щось у його поведінці, що свідчило про розум, порядність, культуру, благородність, витонченість. Він був цікавою особистістю.
Минув деякий час перш ніж я зважилася залишити на його сторінці перший коментар, і Ілля його оцінив. Так і почалася наша «дружба».
II — «Дружба»
Ми почали листуватися. Просто так. Я нічого до нього не відчувала, але з Іллею дійсно було так легко і весело. Я ще ніколи не спілкувалася з такими чоловіками, хоча у спілкуванні в соцмережах мала багатий досвід, чого не скажеш про реальні стосунки.
Ми з Іллею любили коментувати записи та фото одне одного, причому робили це вишукано. В приватному листуванні Ілля уникав розповідати про себе: незважаючи на відкритий прояв емоцій, все, що стосувалося конкретних побутових речей, було від мене приховано.
Про Андрія, через якого я й створила фейкову сторінку, я вже давно забула, і тепер спілкувалася тільки з Іллею. Але мені хотілося, щоб він листувався зі мною справжньою, на моїй справжній сторінці, він повинен був знати, що я заміжня, як я виглядаю, мої реальні захоплення.
І ось одного разу, зовсім неочікувано, я попросилася до нього у друзі зі своєї справжньої сторінки. І він мене додав.
Почалося найсмішніше: одночасне листування Іллі зі мною справжньою і фейковою. І що ж я помітила? Реальна я подобалася йому більше. Напевно, справа була в тому, що реальній мені він міг довіряти по-справжньому. Причини ж його можливої недовіри я зрозуміла потім, коли дізналася, що у Іллі була дівчина Олена.
Я не знала, чи була вона дівчиною колишньою, але судячи з того, як у соцмережі до неї ставилися друзі Іллі, особливо Денис, відносини у них були не найкращими. Мені було шкода її, бо я через це пройшла і знала, що таке нерозділене кохання і залежність. Тепер я була щаслива, заміжня і більше не відчувала цих пекельних мук. Але я не створювала для Олени жодної загрози, Ілля як чоловік мене не хвилював, тому й не відчувала провини, продовжуючи спілкуватися з ним.
Проте з часом мені набрид мій фейковий аккаунт, і я вирішила зізнатися Іллі, хто я насправді.
«От дияволиця! Я так і знав!», — тільки й відповів він, і з моїм двійником було покінчено.
III — Довіра
«Я бухгалтер у страховій компанії. А ти?»
«Ти ді-джей?»
«І все ж — ким ти працюєш?»
«Не сміши мене! Якщо тобі 18, то мені 40 років!»
«Так у тебе день народження в березні, липні або жовтні?»
З вами таке бувало, що ви нічого не знаєте про людину, але довіряєте їй безмежно? Я вважала Іллю своїм справжнім віртуальним другом. Не єдиним, звичайно, адже я вела листування з багатьма дівчатами, хлопцями. З Іллею ми могли обмінятися декількома повідомленнями на місяць, а могли і цілий день витратити на листування. Зазвичай він відповідав не одразу, іноді зникав на кілька днів, а на всі питання про себе відбивався жартами. Але мені було байдуже: він був просто віртуальним другом, з ним було весело, але не більше.
До того ж, були моменти, які мене в ньому коробили: вживав багато нецензурних слів, матюкався по повній програмі. Міг бути навіть вульгарним. Міг запросто написати коментар стосовно моєї фігури, і мене це дуже бентежило, він не мав права виявляти таку нестриманість відносно мене. Але листування з ним припинити я не могла. Мене притягували його внутрішня сила, мудрування, впевненість, мені імпонували його настанови. Здебільшого ми обговорювали фільми і музику, іноді замислювалися і над сенсом життя.
До речі, дещо про себе він все ж розповів: мав медичнуосвіту, і йому було 37 років! Можливо, тому мене до нього й тягнуло — він був дорослим, хоча потяг цей був не як до чоловіка. Ні в якому разі! Адже я була щасливою в шлюбі.
— Любий, чим займемося на вихідних? Так хочеться відключити телефони і просто піти погуляти. Поїхали до річки чи до лісу, будемо гуляти, тримаючись за руки.
— Це, звичайно, класно, — відповідав мені чоловік, — але сьогодні я зустрічаюся з друзями.
Ця фраза завжди різала мене боляче по серцю, бо означала тільки одне:
— Отже, ти знову повернешся невідомо коли? І чому ти не попередив заздалегідь? Я б теж кудись з подругами пішла.