Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Ельфійка легко й граційно бігла до міської брами. Ерагон і Блодхгарм намагались не відставати, а Сапфіра, гучно грюкаючи кігтями об бруківку вулиці, перевальцем ішла за ними. Тричі на них нападали солдати, лучники обстрілювали їх зі стіни — але марно. Не зупиняючись ні на мить, Ерагон, Арія й Блодхгарм відбивали атаки або ж Сапфіра спопеляла нападників своїм вогняним подихом.
Гуркіт тарана ставав усе гучнішим і гучнішим. Нарешті друзі опинились біля брами міста. Двоє чоловіків і жінка, одягнені в темні плащі, мовчки стояли перед кутими залізом воротами десь футів сорок заввишки й погойдувались із боку в бік із піднятими руками. Це були чарівники. Вони враз замовкли, помітивши Ерагона та його супутників. За мить три темні постаті вже тікали головною вулицею Фейнстера, яка вела до замку, що стояв на іншому кінці міста.
Ерагон не став за ними гнатися. Зараз куди більше важило те, щоб відчинити браму й пустити варденів до міста. Хоч, правду кажучи, Вершника дуже непокоїли й чарівники. Він не мав сумніву, що вони задумали якийсь підступ.
Та й дістатись до брами було не так просто — десь із п'ять десятків вояків у блискучих обладунках, немов по команді, вискочили зі сторожових веж і вишикувались прямо на шляху в Кратна, Арії, Блодхгарма й Сапфіри.
Один із солдатів стукнув руків'ям меча об щит:
— Ви не пройдете, лихі демони! — крикнув він. — Це наша домівка, і ми не дозволимо у ріалам, ельфам та іншим потворам увійти до неї! Геть звідси! У Фейнстері на вас чекає тільки смерть!
Арія зиркнула на сторожові вежі.
— Здається, механізми, які відкривають ворота, сховані он там, — тихо сказала вона Вершникові.
— Гаразд, — відповів Ерагон. — Тоді ви з Блодхгармом спробуйте прослизнути повз цих людей, а ми із Сапфірою побалакаємо з ними.
Арія кивнула на знак згоди і вже за мить разом із Блодхгармом немов розчинилась у чорнильній темряві, яка огортала будинки позаду Ерагона й Сапфіри.
Ерагон відчував, що Сапфіра готова ось-ось стрибнути на оборонців. Але в нього був інший план. «Зачекай, — сказав Вершник, поклавши руку на лапу дракона. — Дозволь спершу мені…»
«А якщо вони не послухають, тоді я зможу розірвати їх на шматки?» — спитала Сапфіра, ласо облизавши ікла.
«Так, тоді ти зможеш зробити з ними все, що захочеш».
Ерагон поволі рушив назустріч солдатам, міцно стискаючи щит і меч. Один із них пустив у Вершника стрілу, але вона зупинилась у трьох футах від його грудей і впала на землю. На обличчях оборонців з'явився страх.
— Мене звуть Ерагон, Убивця Тіні! — крикнув Вершник. — Може, ви чули про мене, а може, й ні. Та в будь-якому разі, знайте: я Вершник дракона і я поклявся допомогти варденам скинути Галбаторікса з трону. Скажіть, чи хтось із вас присягав на вірність Галбаторіксові або Імперії?..
Той самий вояк, який говорив перед цим і був, мабуть, командиром, сказав:
— Ми не присягнули б на вірність королю навіть тоді, якби він тримав меча біля нашого горла! Ми — піддані леді Лорани. Вона та її рід правили нами багато часу, і вони робили це добре! — Інші солдати схвально загули.
— Тоді приєднуйтесь до нас! — крикнув Ерагон. — Покладіть зброю на землю, і я обіцяю, що ми не заподіємо ані вам, ані вашим родинам жодного зла. Ви не зможете втримати Фейнстер проти об'єднаних сил варденів, Сурди, гномів і ельфів.
— А що буде, коли Мертаг та його червоний дракон знов прилетять сюди? — з острахом спитав один із солдатів.
— Йому не зрівнятись зі мною та ельфами, які б'ються на боці варденів, — відповів на те Ерагон. — Одного разу ми вже зуміли відігнати його. — У цю мить Ерагон побачив, як ліворуч від солдатів Арія й Блодхгарм вискочили з-за кам'яних сходів, які вели на стіни, і тихо-тихо почали пробиратися до лівої сторожової вежі.
— Хоч ми й не присягали королю, — сказав тим часом капітан, — але леді Лорана присягала. І що ж ви зробите з нею? Уб'єте? Кинете до в'язниці? Ні, ми не зрадимо своєї повелительки. Ми не дозволимо пройти ані вам, ані отим чудовиськам, що стоять за нашими стінами. Ви й вардени не дасте нам нічого, крім смерті! — воїн на хвильку замовк, але потім озвався знову: — А чому б тобі не залишити нас у спокої, га, Вершнику дракона? Чому б тобі не сидіти тихо, щоб усі інші могли жити в мирі та злагоді? Що, жага слави й багатства аж така велика? Ти приносиш руїну й горе в наші домівки… І все це тільки заради того, щоб вдовольнити свої амбіції! Я проклинаю тебе, Вершнику дракона! Я проклинаю тебе від усього свого серця! Щоб ти залишив Алагезію й ніколи більше не повернувся!
Мурашки пробігли по спині Ерагона — цей чоловік повторив прокльон, який наклав на нього останній разак у Хелгрінді, а крім того, він добре пам'ятав, що й Анжела провіщала йому саме таке майбутнє.