Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Відповіла Поллі:
– Був розпродаж. Найбільший розпродаж перед закриттям, який ми коли-небудь бачили… але врешті-решт ми вирішили нічого не купувати.
Алан відчинив дверцята й усадовив Норріса на переднє сидіння. Тоді торкнувся плеча Поллі.
– Рушаймо, – сказав він. – Поїхали. Норріс поранений, втратив багато крові.
– Стоп! – спинив їх Генрі. – У мене купа питань і…
– Прибережи їх. – Алан сів позаду разом із Поллі й зачинив дверцята. – Поговоримо завтра, але поки що я не на службі. Та й взагалі, я, мабуть, закінчив службу в цьому місті. Можу одним тебе втішити: скінчилося. Що діялося в Касл-Року, вже скінчилося.
– Але…
Алан нахилився вперед і поплескав Сіта по кістлявому плечі.
– Їдьмо, – тихо промовив він. – І не жалій коней.
Сет вирушив, піднімаючись по Мейн-стріт у північному напрямку. Поліцейський автомобіль повернув ліворуч на розгалуженні й почав підніматися по Касл-Гіллу в бік Касл-В’ю. Піднявшись на пагорб, Алан і Поллі одночасно озирнулися на місто, де, наче рубіни, розквітало полум’я. Алан відчув сум, втрату і дивну обмануту скорботу.
«Моє місто, – подумав він. – Це було моє місто. А тепер ні. І вже ніколи ним не буде».
Вони одночасно повернулися обличчями вперед і задивились одне одному в очі.
– Ти ніколи не дізнаєшся, – м’яко промовила вона, – що насправді сталося з Енні й Тоддом того дня. Ніколи не знатимеш.
– Мені більше це й не потрібно, – сказав Алан Пенґборн. Він ніжно поцілував її в щоку. – Це лежить у темряві. Нехай темрява тримає це в собі.
Вони піднялися на В’ю і перейшли на шосе 119 на іншому боці, а Касл-Рок зник. Темрява залишила собі і його також.
ВИ ВЖЕ ТУТ БУВАЛИ.
Звичайно, бували. Звісно. Я облич ніколи не забуваю.
Підходьте, дайте руку потисну! Що вам скажу: я вас упізнав ще до того, як устиг добре роздивитися обличчя. По ході впізнав. Кращого дня, щоб повернутися в Джанкшн-Сіті, найгарніше містечко в Айові – принаймні по цей бік Еймзу, – годі уявити. Та чого ви, можете сміятися. Я й хотів пожартувати.
Посидите тут зі мною хвильку? Отут, на лавочці біля військового меморіалу, було б непогано. Сонечко гарно гріє, і звідси можна побачити майже весь центр. Лиш на скалки вважайте, ця лавка тут ще від царя Гороха. А тепер гляньте отуди. Ні, трохи правіше. Будівля із замиленими вікнами. Колись то була контора Сема Піблза. Продавець нерухомості, і до холєри добрий продавець. А тоді він одружився з Наомі Гіґґінс із містечка біля Провербії, і вони виїхали, як і всі молоді останнім часом.
Той його офіс більше року порожнім простояв – економіка тут прогнила, відколи все те на Близькому Сході почалось, – але тепер нарешті хтось туди заїхав. Про це вже багато говорили. І я вам розкажу. Але ж знаєте, як то: у таких містечках, як Джанкшн-Сіті, де рік за роком не особливо щось міняється, відкриття нового магазину – завжди немаленька новина. Уже скоро, з того, що я бачу. Останні робітники спакували свої інструменти й виїхали ще минулої п’ятниці. А тепер думаю, що…
Хто?
А, вона! То наша Ірма Скіллінз. Раніше була директоркою школи тут у нас – перша жінка-директорка з цього боку штату, з того, що я чув. Пішла на пенсію два роки тому та й, здається, зав’язала не лише зі школою, а й зі всім можливим: «Східною зорею»[170], «Доньками американської революції»[171], театральним гуртком Джанкшн-Сіті. Навіть церковний хор покинула, наскільки я зрозумів. Думаю, частково через гостець – у неї з тих, паршивих. Бачите, як спирається на палицю? Як людина таке має, то, певно, робитиме що завгодно, лиш би трохи попустило.
А ви на це гляньте! Прийшла роздивлятися нову крамницю зблизька, правда? Ні, ну а що? Може, й стара, та не в домовині, жодною мірою. Та й знаєте, як то кажуть: все знати будеш, то й постарієш, а як потішишся, то й помолодієш.
Чи мені видно букви на вивісці? Та ще й як! Два роки тому виписали мені окуляри, але то тільки для близі. Дальній зір у мене добрий, як ніколи. Зверху пише «НЕВДОВЗІ ВІДКРИТТЯ», а нижче «ПОЧУТІ МОЛИТВИ, ЗОВСІМ НОВИЙ ВИД КРАМНИЦІ». І остання лінійка, секунду, дрібнішим шрифтом, в останній лінійці пишеться: «Ви не повірите власним очам!» Але я, певно, таки повірю. У Екклезіяста сказано, що нема нічого нового під сонцем, і я, в принципі, так само кажу. Але Ірма ще повернеться. У будь-якому разі захоче гарненько роздивитися, хто ж то вирішив почепити такий яскраво-червонющий навіс над старою конторою Сема Піблза!
Я б і сам зазирнув. Думаю, всі в місті зайдуть ще до того, як усе буде сказано й зроблено.
Цікава назва, правда? «Почуті молитви». Стає цікаво, а що ж там продають.
170
Order of the Eastern Star – американська парамасонська організація, відкрита як для чоловіків, так і для жінок. Базується на вченні Біблії.
171
Daughters of the American Revolution – волонтерська неприбуткова організація для жінок, прямі предки яких певним чином докладалися до здобуття незалежності США. Займається промоцією патріотизму, освіти й збереження історичного минулого.