Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
6. Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 ЦК установлюється спеціальне правило, яке б зберегло свою чинність і після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства [45], ст. 99 якого встановлює загальне правило про строк звернення до адміністративного суду тривалістю один рік. Але п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства встановлює, що закони та інші нормативно- правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК застосуванню не підлягає.
7. Не застосовується позовна давність до вимог страхувальника чи застрахованої особи про виплату страхової суми (страхового відшкодування). Передбачений умовами страхування строк, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку (ст. 21 Закону «Про страхування» [180]), не є позовною давністю, а лише дає страховику право на односторонню відмову від виконання зобов'язання, від здійснення страхових виплат або страхового відшкодування (ст. 26 того ж Закону).
8. Від вимог, на які позовна давність не поширюється, слід відрізняти такі вимоги, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність. Так, правочини, які визнаються недійсними безпосередньо законом (нікчемні правочини), взагалі не є юридичними фактами, вони не тягнуть за собою виникнення цивільних прав та обов'язків, тобто є фактами юридично байдужими. Пред'явлення позову про визнання таких правочинів недійсними викликається не необхідністю усунути порушення законодавства, а має на меті усунути невизначеність у взаємовідносинах сторін. Тому такі позови пред'являються без обмеження позовною давністю. У той же час передання майна за нікчемним правочином порушує право суб'єкта, яке він може захищати лише в межах позовної давності (ч. 4 ст. 258 ЦК). Без обмеження позовною давністю пред'являються також й інші позови про визнання права, якщо право не порушене, але щодо управненого здійснюються дії, що ставлять під сумнів його право, або з інших причин виникла ситуація правової невизначеності, з метою усунення якої пред'являється позов про визнання права. Проте є й такі позови про визнання права, які можуть пред'являтись за наявності порушення права (наприклад, позови про визнання недійсними оспорюваних правочинів).
КНИГА ДРУГА ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
ГЛАВА 20 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 269. Поняття особистого немайнового права
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
1. Новий Цивільний кодекс уперше у вітчизняному цивільному законодавстві формулює розгорнені правила про особисті немайнові права фізичної особи. Це треба оцінити як важливий крок уперед в розвитку національної системи права в цілому, зокрема в розширенні прав людини, що визнаються державою та захищаються, в наближенні національного цивільного законодавства до міжнародно-правових документів. У силу взаємопов'язаності та взаємодії галузей права, галузей законодавства, окремих нормативно-правових актів закріплення прав людини в Конституції [1] та інших законодавчих актах публічного права не могло не мати цивільно-правових наслідків. Проте безспірною є необхідність того, щоб цивільні права були закріплені в Цивільному кодексі та розгорнені в ньому.
2. Книга друга Цивільного кодексу «Особисті права фізичної особи» не тільки повторює положення Конституції, а й розширює їх зміст, формулює значну кількість немайнових особистих прав, що не знайшли відображення в Конституції.
3. Закріплення в Цивільному кодексі особистих немайнових прав надає фізичним особам можливості захищати ці права способами, що передбачені цивільним законодавством, зокрема, шляхом пред'явлення позовів про визнання права, про присудження до виконання цивільного обов'язку в натурі, про відшкодування майнової та моральної шкоди. До введення в дію нового Цивільного кодексу деякі із прав, що закріплені в цьому Кодексі, могли захищатись лише шляхом зверненню до органів виконавчої влади та їх посадових осіб із скаргою на публічно-правові порушення. Ці органи та їх посадові особи відповідно до своїх повноважень повинні були здійснювати заходи щодо усунення таких порушень. Такі можливості зберігаються і тепер. Вони доповнюються цивільно-правовими способами захисту прав.