Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Необхідність проведення кадастрових зйомок обумовлюється тим, що згідно із чинним раніше (до початку 90-х років минулого сторіччя) законодавством правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою в більшості випадків не містили опису точних її меж. Тому на сьогоднішній момент виникає ситуація, коли у користувача право користування земельною ділянкою є, проте встановити межі земельної ділянки відповідно до правоустановчих документів неможливо. Саме для встановлення меж і проводяться кадастрові зйомки, результати яких оформлюються т. з. технічним звітом.

Порядок погодження меж при проведенні кадастрових зйомок законодавчо не визначений. Нерідко трапляються випадки, коли суміжні землевласники та землекористувачі відмовляються погоджувати межі або ухиляються від цього. У таких випадках існує практика звернення зацікавленої особи з позовом до суміжного землевласника або землекористувача про зобов'язання погодити межі. Суди зазвичай задовольняють відповідні позови, виходячи із того, що необхідно захистити право землекористування суб'єкта, який вимагає погодити межі його земельної ділянки. Цьому праву кореспондує обов'язок суміжного землевласника (землекористувача), передбачений ст. 106 ЗКУ.

Втім, одноманітна судова практика з даної категорії справ відсутня. Наприклад Апеляційний суд Запорізької обл. відзначає[386], що у судів виникали труднощі при вирішенні відповідних позовів, формулювання яких різняться, включаючи вимоги "про визнання межі погодженою", "про зобов'язання погодити межу"[387], "дозволити ... сільській раді затвердити матеріали інвентаризації"[388] тощо.

На наш погляд, погодження меж є виключно допоміжною (причому, як ми вважаємо, дуже малоефективною) стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗКУ лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього, як ми думаємо, зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акту погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. На наш погляд, погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Слід визнати правильною практику тих судів, які вважали, що, наприклад, рішення про приватизацію земельної ділянки буде законним і у разі відсутності підпису про погодження меж когось із суміжних землевласників чи землекористувачів[389].