Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
В основу організації нової козаччини лягли старі традиції й звичаї Запоріжжя, але вже в новій формі. В першу чергу кубанські козаки закинули запоріжську безженність і замісць жити по курінях, почали жити хуторами і слободами, що їх звали «станицями». В 1813 і 1832 рр. переведено тут козаків з козацьких полків колишньої Гетьманщини, а в 1832 р. на те, щоби приспішити заселення Кубані, набрано на Україні дівчат і послано чорноморцям. На Кубань тікали й селяне; їх хоч і не записувано в козацькі реєстри, всеж таки залишувано вільними хліборобами. В 1864 р. перейменовано чорноморців на Кубанське Козацьке Військо, але рівночасно влито в них багато неукраїнського елєменту з так званих «лінейних», московських козаків. Зчасом обмежено їх автономію, а давні клейноди й деякі залишки в устрою й організації перемінилися тільки в зовнішну, декоративну форму, насправді вже регулярної частини московської армії. Зате, коли вибила для України Велика Година, серед кубанців віджили старі запоріжські традиції й їм довелося ще раз в історії блиснути семибарвною веселкою слави в змаганню за Національне Визволення.
Місія Капніста
Безпримірний в історії України занепад державно-творчої думки й національної свідомости, розяснює на момент характеристична для свого часу, політична місія графа Василя Капніста на пруському дворі. В 1791 р. при нагоді напружених московсько-пруських взаємин, зявився в кабінеті пруського міністра Герцберга, як висланник старшинської аристократії, син миргородського полковника - Василь Капніст. Прийшовши до останнього відчаю «від тиранії російського уряду й князя Патьомкіна», мандатарі Капніста висловлювали готовість повстати проти Росії, якщо Прусія, війшовши у воєнний конфлікт з Росією, допоможе Україні відвоювати собі колишнє державно-правне становище.
Нажаль війна з Росією не усміхнулася тоді Прусії й відповідь Герцберга Капністові була виминаюча. Правда, звязків з Прусією тоді не порвано; піддержував їх брат Капніста, що подорожував тоді по Европі, як неофіціяльний емісар українських сепаратистів, але нічого з його заходів не вийшло.
Зорієнтувалася в тогочасних українських намірах московська влада й ще раз дещо «попустила». По смерти Катерини (1796), за короткого володіння її сина Павла (до 1801 р.) повернуто Україні дещо з її старого, гетьманського устрою. Між іншими привернено типову для української автономії установу - Генеральний Суд. Цар Павло, відступив був від політичної лінії своєї матері під впливом свого міністра Олександра Безбородька, що був колись київським полковником, а на царському дворі не переставав турбуватися справами своєї батьківщини. Говорилося навіть про віднову гетьманства, але в 1801 р. царя Павла вбито, а його наслідник Олександер І. завернув рішуче до політики Катерини II. В XIX сторічча вступила Гетьманщина вже як засвоєна й «освоєна» московська провінція…
ПРАВОБІЧНА УКРАЇНА
Хвастівський полковник - Семен Палій був уже справді «останнім козаком» Правобічньої України. Південня Київщина й Браславщина, опинившися в 1711-12 рр. знову під Польщею, були силою повернуті в умови зперед Хмельниччини. Нащадки давнього поміщицтва, як також ті, що, за безцін, набули в них права на українські посілости, жиди й латинські чернечі чини посунули тепер лавою на Правоберіжжя й почали відновлювати свою давну господарку. На місце давних українських магнатів - Вишневецьких, Конецьпольських, Собіських, прийшли тепер Потоцькі, Любомирські, Яблоновські, Чорторийські, Сангушки, Тишкевичі, Браницькі, що «лівим і правим» позахоплювали велитенські маєтки й стали справжніми «кресовими короленятами». Узалежнивши від себе дрібну й безземельну шляхту, вбравши селянські маси в панщизняні шори, вони не дбали про добро польської держави, нехтували королями та тільки те й робили, що змагалися поміж собою за впливи й маєтности. Мали великі апетити й одних та других було їм усе мало. Навіть колишні королівщини та староства, як канівське, корсунське, чигиринське й черкаське, опинившися в їх руках, перемінилися на їх дідичні маєтности.