Велика історія України

Нова Січ

Біля 5.000 запоріжців, що вспіли продертися крізь перстень військ Текелія, помандрувало човнами й суходолом на південь, до турецької границі. Опинившись у Білгороді (тепер Акермані) над Дністровим лиманом, вони вислали послів до турецького султана з просьбою приняти їх у турецьке підданство. Султан погодився й відступив запоріжцям лиман Дунаю на поселення. Тут і повстала Нова Січ… за Дунаєм.

Нова Січ, розкинута на просторих островах дунайської дельти, зорганізована по давним, запоріжським зразкам, зразу розросталася. За рік було вже в ній 7.000 запоріжців, а їх число збільшувалося з дня на день новими втікачами з Запоріжжя, Гетьманщини та Правоберіжжя… Злякався того царський уряд і почав робити заходи над розбиттям нової, січової організації. Оголосив амнестію для запоріжців, а рівночасно натискав на турецький уряд, щоб цей не дозволив козакам турбувати московського пограниччя. Та коли запоріжці ввійшли в збройний конфлікт з т. зв. «некрасівцями», тобто донськими козаками, що ще на початку XVIII ст. виемігрували з над Дону й поселилися над Дунаєм, то частина запоріжців покинула в 1785 р. гирло Дунаю й переселилася до Банату на австрійській території. Тут промучилися вони, під тиском австрійської урядовщини до 1812-13 рр., коли то вернули на Дунай, в Добруджу. Остаточно розправившися з «некрасівцями» якийсь час жили вони своїм життям у тій Новій Січі. Як колись, над Дніпром, було в них 38 курінів, були слободи й хутори для жонатих запоріжців, була своя церква й манастирський захист на… Атоні. Але і життя було ненормальне. Часті турецько-московські війни примушували їх боротися по турецькому боці, проти своїх земляків і одновірців. А що московська агітація за поворотом запоріжців до дому не вгавала, то випадки переходу більших і менших груп поза кордони гетьманщини ставали чимраз частіші. Колиж у 1828 р. почалася турецько-московська війна й запоріжці дістали від турецької влади мобілізаційний наказ, прихильно до москалів настроєний кошовий Осип Гладкий, зібрав біля 500 своїх однодумців і разом з запоріжськими клейнодами перейшов на московський бік. Він допоміг москалям переправитися через Дунай, за що був щедро нагороджений, але загнав у біду запоріжців, які залишилися на турецькому боці. Тих, що зявилися на мобілізаційний приказ, турки арештували, Січ зруйнували, а кого в ній захопили, повбивали. Розлючені турки вирізали й українське, хліборобське населення Добруджі. По скінченні війни, арештованих запоріжців випустили з тюрми, але про відновлення Запоріжжя не могло бути й мови. Хто міг, вернув потайки додому, а хто залишився в Добруджі, на ріллі чи при рибальському неводі. Запоріжці, що під проводом Гладкого піддалися москалям, дістали по скінченні турецько-московської війни землі над Північним берегом Озівського моря й під назвою «Озівського Війська» проіснували до 1865 р. як погранична сторожа.