Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Вони сердюки, а не септони, — відказав Брон. — Ти ще скажи, щоб сиділи тверезі.
— А не завадило б.
Тиріон шкодував, що не може зробити міські мури вдвічі вищими та втричі товщими. А може, того й не треба. Товсті мури та високі башти не врятували ані Штормоламу, ані Гаренголу, ані навіть Зимосічі.
Він згадав Зимосіч, якою він її востаннє бачив. Замок був не такий безглуздо-величезний, як Гаренгол, не такий нездоланний з виду, як Штормолам. Але у його каменях відчувалася велика сила; людині за ними було затишно та безпечно. Звістка про падіння замку майже вибила Тиріона з колії.
— Боги дають однією рукою і відбирають іншою, — пробурмотів він півголосом, почувши від Вариса. Їхньою лихою волею Старки вчинили зловісний обмін — зміняли Зимосіч на Гаренгол.
Мабуть, з цього треба радіти. Робб Старк тепер мусить піти на північ, бо якщо виявиться неспроможним захистити власну домівку, то який з нього король? Західний край та дім Ланістер тепер зітхне з полегшення, і все ж…
Тиріон ледве зміг пригадати, який був на обличчя той Теон Грейджой. Він бачив його, коли гостював у Старків: хвацький молодик, завжди всміхався, добре стріляв з лука. Важко уявити його господарем Зимосічі. Адже на Зимосічі одвіку сиділи Старки.
Він згадав їхній божегай: високі вартові дерева у обладунках з сіро-зеленої глиці, великі дуби, кущі глоду, ясени та смереки, а посередині — серце-дерево, схоже на блідого велетня, замороженого у часі. Тиріон майже відчув запах, земний та глибокий, запах століть. Згадав, яким темним був гай навіть у години дня. Той гай — то й була сама Зимосіч. Сама північ. «Ніде я не почувався таким чужим, як у тому місці. Таким небажаним гостем.» Тиріонові стало цікаво, чи не почуватимуться там так само і Грейджої. Хай вони захопили замок, та божегай ніколи не стане їхнім. Ані через рік, ані через десять чи п’ятдесят років.
Тиріон Ланістер повільно повів коня до Грязючної Брами. «Зимосіч для тебе ніщо», нагадав він собі. «Радій, що вона зазнала поразки, і дбай про свої власні мури.»
Брама була відчинена. Всередині на базарній площі стояли три величезні метавки-журавлі, витикаючись за мури, як три велетенські птахи тієї ж породи. Їхні метальні важелі були зроблені зі стовбурів старих дубів і схоплені сталевими смугами, щоб не тріснули. Золотокирейники кликали їх Трьома Хвойдами, бо вони мали радо задерти ноги, щойно підійде князь Станіс, і гаряче його привітати. «Принаймні, сподіваймося на це.»
Тиріон вдарив коня п’ятами і затрусив крізь Грязючну Браму, розсуваючи людський потік. За Хвойдами натовп порідшав, і перед ним відкрилися вулиці.
Повернення до Червоного Дитинця обійшлося без пригод, але у своїй приймальні в Башті Правиці він знайшов з десяток сердитих торговельних капітанів, які обурювалися, що їхні кораблі відібрали на користь престолу. Тиріон щиро перед ними вибачився і пообіцяв належне відшкодування після війни. Та це їх мало втішило.
— А раптом ви, пане Правице, програєте цю війну? — спитав один браавосець.
— Тоді звертайтеся по відшкодування до короля Станіса.
Поки Тиріон їх здихався, закалатали дзвони, і він зрозумів, що вже спізнився на урочисту службу. Він майже біг, коли перетинав двір на коротких неслухняних ногах. У замковому септі зібрався натовп: Джофрі застібав білі шовкові корзна на плечах двох найновіших лицарів Королегвардії. Обряд вимагав, щоб усі стояли, і Тиріон, що підійшов останнім, бачив тільки стіну двірських дуп. З іншого боку, коли верховний септон скінчить урочисте прийняття обітниць двома лицарями і помаже їх в ім’я Седмиці, Тиріон опиниться якраз на зручному місці, щоб першим втекти з дверей.
Він цілком схвалював вибір сестри на місце загиблого пана Престона Зеленополя. Пан Балон Лебедин був з роду князів Порубіж’я — гоноровитих, загартованих у війнах і водночас обережних. Пославшись на хворобу, князь Гуліан Лебедин лишився у замку і не став до бою за жоден бік. Але старший син спочатку приєднався до Ренлі, а тепер їхав у війську Станіса. В той же час молодший, Балон, служив у Король-Березі. Якби князь мав третього сина, той, за Тиріоновою підозрою, вже присягнув би Роббові Старку. Не надто чесно, зате досить розумно: рід Лебединів мав намір вціліти, хто б не сів зрештою на Залізний Трон. Окрім шляхетного походження, молодий пан Балон був хоробрий, гречний і вмілий воїн; він добре володів списом, ще краще — шпичастим телепнем, а луком — пречудово. Новий лицар мав служити з честю та відвагою.
На жаль, Тиріон не міг сказати того самого про другого обранця Серсеї. Пан Озмунд Кіптюг виглядав з себе досить грізно: на зріст шість стоп та майже чотири вершки, жилавий і м’язистий, а коли не посміхався, то вельми суворий на обличчя, на якому виділялися гачкуватий ніс, кущаві брови та широка брунатна борода. Родовід його був доволі хамський — не кращий за заплотного лицаря. Кіптюг у своєму просуванні при дворі цілком залежав від милості Серсеї. Саме тому, поза сумнівом, вона його й обрала.