Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Був колись один принц, який спробував таке зробити, — сухо мовив Тиріон. — Над містом не літає жодного дракона, тож гадаю, пияка спіткала та сама доля, що й принца.
Драконосхрон на пагорбі Раеніс покинули півтора століття тому. Вочевидь, там було зручніше зберігати шал-вогонь, ніж деінде. Але покійний пан Россарт мав би зробити ласку і комусь про це повідомити.
— Кажете, триста горщиків? Усе одно рахунок не сходиться. Ви на кілька тисяч горщиків попереду від найсміливішого числа, яке я від вас чув востаннє.
— Так-так, саме так. — Галин витер блідого спітнілого лоба рукавом чорно-кривавої ряси. — Ми працювали дуже ретельно і швидко, мосьпане, гм, ось чому…
— Ось чому ви наробили так багато речовини останнім часом. Гаразд, зрозуміло. — Усміхаючись, Тиріон пришпилював вогнечарника поглядом своїх різнокольорових очей. — Хоча постає природне питання, з якого дива ви раніше працювали менш ретельно.
Галин мав колір обличчя, як у підземного гриба, тому важко було уявити, що він може збліднути з лиця. Але все ж зміг.
— Ми працювали, мосьпане Правице, ми з братчиками трудилися вдень і вночі від самого початку, можу вас запевнити. Ми, гм, виробили так багато речовини, тому що, гм, добре навчилися цієї справи, так би мовити, і ще… — алхімік збентежено посовався, — певні закляття, гм, стародавні таємниці нашого братства, дуже тонкі й непевні, але необхідні, якщо треба зробити речовину, гм, ну, такою, якою вона має бути…
Тиріон відчув, що втрачає терпець. Скоро мав прибути пан Джаселин Бережняк, а Залізна Клішня не любив чекати.
— Отже, ви маєте таємні закляття. Дуже цікаво. То й що?
— Вони, гм, схоже, працюють краще, ніж раніше. — Галин слабенько посміхнувся. — Як ви гадаєте, десь поблизу часом немає живого дракона?
— Якщо ви не знайшли жодного під Драконосхроном, то немає. А що таке?
— Прошу вибачити. Я пригадав дещо, сказане мені велемудрим Політором багато років тому, коли я ще ходив у послушниках. Я тоді його спитав, чому багато заклять не працюють так добре, як нас запевняють старі сувої. А він відповів, що чари почали зникати зі світу, відколи помер останній дракон.
— Шкода вас розчаровувати, але я ніколи не бачив драконів. Проте бачив, як по цьому замку блукає Королівський Правосуд. Якщо плоди, що ви намагаєтеся мені продати, виявляться наповненими не шал-вогнем, а чимось іншим, ви його теж скоро побачите на власні очі.
Галин втік так хутко, що трохи не перечепився через пана Джаселина — ні, вже князя Джаселина, не треба забувати. На щастя, Залізна Клішня, як завжди, казав прямо й стисло. Він повернувся з Росбі зі свіжим рушенням списників, завербованих у маєтностях князя Гиліса, і знову став на чолі міської варти.
— Як ся має мій небіж? — спитав Тиріон, коли нагальні питання оборони міста були обговорені.
— Принц Томен здоровий та веселий, мосьпане. Тримає при собі оленятко, яке мої люди привезли з полювання. Каже, він вже колись мав одне, але те Джофрі оббілував собі на камізелю. Інколи питає про матір, часто починає листи до принцеси Мирцели, проте жодного, здається, не скінчив. За братом, схоже, не сумує зовсім.
— Ви влаштували все на той випадок, якщо битва буде програна?
— Мої люди отримали належні вказівки.
— Які саме?
— Ви наказали нікому не казати, мосьпане.
Тиріон посміхнувся.
— Радий чути, що ви пам’ятаєте.
Якщо Король-Берег потрапить до рук ворога, його можуть взяти живим. Тому краще й не знати, де шукати спадкоємця Джофрі.
Варис з’явився скоро після того, як пішов князь Джаселин. Замість привітання він мовив:
— Які ж невірні створіння ці люди!
Тиріон зітхнув.
— Яка в нас сьогодні зрада?
Євнух віддав йому сувій.
— Сумна виходить пісня про теперішній наш вік, коли робиться стільки зла. Невже честь померла разом з нашими батьками?
— Мій батько ще цілком живий. — Тиріон передивився список. — Деякі з цих імен мені відомі. Вельми багаті люди: купці, крамарі, ремісники. Навіщо їм змовлятися проти нас?
— Здається, вони вирішили, що князь Станіс мусить перемогти, і схотіли поділити з ним його перемогу. Себе вони називають Рогачами на честь вінчаного оленя.