Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Поки вона стояла та вагалася, згас ще один смолоскип, і звук наблизився. Дрогон затрусив довгою шиєю та роззявив рота, готуючись заверещати. Між зубів здіймалася пара. «Він теж чує.» Дані знову обернулася до порожньої стіни, але там нічого не було. «Чи немає там, часом, таємних дверей, яких я не бачу?» Згас іще один смолоскип. А тоді ще один. «Перші двері справа, сказав він. Завжди перші двері справа. Перші двері справа…»
Раптом до неї дійшло… це ж останні двері зліва!
Дані кинулася крізь них. Там була ще одна маленька кімнатка з чотирма дверима. Направо, і знову направо, і ще раз направо, і направо, і направо, і направо, і направо, аж поки не запаморочилося в голові й не перехопило подих.
Коли вона зупинилася, то побачила ще одну вогку кам’яну палату… але цього разу протилежні двері були круглі, подібні до роззявленого рота, і за ними у траві серед дерев стояв П’ят Прей.
— Хіба могли Невмирущі скінчити з вами так скоро? — недовірливо спитав він, побачивши її.
— Так скоро? — збентежилася вона. — Я шукаю їх вже кілька годин, і досі не знайшла.
— Ви не туди звернули. Ходімо, я покажу дорогу. — П’ят Прей простяг руку.
Дані завагалася. Направо від неї стояли зачинені двері…
— Ні, не туди, — твердо вимовив П’ят Прей, незадоволено скрививши сині губи. — Невмирущі не стануть чекати вічно.
— Наші жалюгідні життя для них — то лише мерехтіння мушиних крилець, — нагадала Дані.
— Вперта дитина. Ти загубишся назавжди, і ніхто тебе не знайде!
Вона пішла від нього до правих дверей.
— Ні! — заверещав П’ят. — Ні, до мене, ходи до мене, до мене!
Обличчя його зминалося всередину, перетворюючись на якогось блідого черв’яка.
Дані лишила його позаду і ступила на сходи. Почався підйом. Невдовзі ноги її вже боліли, і вона згадала, що ззовні Дім Невмирущих не мав жодної башти.
Нарешті сходи скінчилися. Справа стояло кілька розчахнутих широких дверей. Вони були різьблені з чорного південного дерева та білого оберіг-дерева. Білі та чорні зерна звивалися дивними, сплетеними разом візерунками — надзвичайно гарними, але й лячними водночас. «Кров дракона не повинна боятися.» Дані швидко проказала молитву, благаючи Воїна про мужність та дотракійського конячого бога про силу, і примусила себе ступити уперед.
За дверима була величезна палата, повна розкішно вбраних чаклунів. Хтось мав на собі пишні шати з горностаю, червоного оксамиту, золототканого грезету. Інші хизувалися хитромудрими обладунками, оздобленими коштовним камінням, або високими гострими капелюхами, помережаними зірками. Були там і жінки, вдягнені у неймовірно гарні та звабливі сукні. Крізь вікна кольорового скла падали навскіс промені сонця; повітря повнилося найгарнішою музикою з усієї, яку вона чула.
Побачивши її, підвівся та посміхнувся королівської постави чоловік у багатих шатах.
— Даянерис із дому Таргарієн, ласкаво просимо! Заходь і поділи з нами їжу вічності. Ми є Невмирущі Карфу.
— Як довго ми чекали на тебе, — додала жінка поруч з ним, вдягнена у буяння троянд та срібла. Грудь, яку вона лишила оголеною за карфійським звичаєм, була незрівнянно досконалою.
— Ми знали, що ти до нас прийдеш, — мовив король-чародій. — Ми знали про тебе ще тисячу років тому і весь цей час чекали. Ми надіслали комету, щоб показати тобі шлях.
— Ми маємо знання, яке хочемо поділити з тобою, — мовив воїн у сяючому смарагдовому обладунку, — а також чарівну зброю, щоб спорядити тебе на битву. Ти пройшла усі випробування. Тепер сідай з нами, і всі твої питання одержать відповіді.
Вона ступила крок уперед. Але Дрогон раптом стрибнув з її плеча, перелетів на верхівку дверей з чорного та оберіг-дерева, всівся там і почав гризти різьблену поверхню.
— Свавільне звірятко! — засміявся якийсь вродливий молодик. — Може, навчити тебе таємної мови драконової породи? Заходь, заходь уже.
Її охопили сумніви. Величезні двері були такі важкі, що Дані ледве штовхнула їх усією своєю силою. Та зрештою вони зрушили і відкрили інші двері, сховані за ними. Ті були зі старого сірого дерева, прості, погано вистругані… та стояли вони направо від тих, якими вона увійшла. Ворожбити кликали її до себе голосами, солодшими за пісню. Дані кинулася бігти від них, Дрогон злетів до неї. Вона проминула вузькі двері й опинилася у помешканні, повному мороку.