Тягар пристрастей людських

Ательні винайняв для Філіпа кімнату в готелі і позичив там візок, у якому зустрів його на станції. Нове помешкання Кері розташовувалося за чверть милі від хмільника. Чоловіки залишили там багаж і пішки рушили до луки, де стояли хатинки. Це були звичайні довгі низенькі халупки, розділені на кімнатки, завбільшки дванадцять квадратних футів. Навпроти кожної будівлі горіло розкладене з паличок багаття, а навколо купчилася родина, нетерпляче чекаючи, поки звариться суп. Обличчя дітей Ательні вже потемнішали від сонця і морського повітря. Місіс Ательні в солом’яному брилі здавалася геть іншою жінкою. Відчувалося, що в місті дні для неї не відрізнялися один від одного; вона народилася і виросла в селі, і важко було не помітити, що лише за містом жінка почувається вдома. Вона смажила бекон і водночас поглядала на молодших дітей, але знайшла час на дружнє рукостискання і радісну усмішку для Філіпа. А сам Ательні сповнився завзяттям, насолоджуючись сільським життям.

— Ми у своїх містах помираємо від нестачі сонця і світла. Це не життя, а довгострокове ув’язнення. Продаймо все, що ми маємо, Бетті, й купімо ферму в селі.

— Не можу уявити тебе в селі, — відповіла дружина, доброзичливо кепкуючи. — Щойно тут задощить узимку, ти плакатимеш за Лондоном. — Вона повернулася до Філіпа. — Ательні завжди подобається приїжджати до села, і я це люблю! Але він не відрізнить брукви від кормового буряка.

— Татко був сьогодні ледачим, — зауважила Джейн зі звичною відвертістю, — він не назбирав жодного кошика.

— Це я лише тренувався, дитинко, а завтра назбираю більше кошиків, ніж ви всі разом.

— Ходіть вечеряти, діти, — покликала місіс Ательні. — Де Саллі?

— Я тут, мамо.

Дівчина вийшла з невеличкої хатинки, і язики полум’я з багаття підстрибнули, відкинувши на її обличчя різкі тіні. Останнім часом Філіп бачив Саллі лише в охайних сукнях, які вона почала вбирати, відколи працювала помічницею кравчині, а квітчаста простора сукенка, в яку дівчина була вбрана зараз і в якій було зручно працювати, здалася йому надзвичайно чарівною; засукані рукави відкривали міцні округлі руки. На голові у Саллі теж був солом’яний бриль.

— Ви схожі на доярку із казки, — пожартував Філіп, потискаючи дівчині руку.

— Моя донька — перша красуня на хмільниках, — похвалився Ательні. — Присягаюся, якщо син поміщика тебе побачить, одразу прийде свататися, ти й оком не змигнеш.

— У поміщика немає сина, батьку, — нагадала Саллі.

Дівчина озирнулася, шукаючи, куди б сісти, і Філіп посунувся, звільняючи їй місце поруч себе. У темряві полум’я освітлювало її обличчя, і дівчина виглядала неперевершено. Вона нагадувала якусь сільську богиню, і на думку одразу ж спадали ті юні міцні дівчата, яких оспівував у своїх «Вишуканих числах» Геррік[340].

Вечеря була невибагливою — хліб, масло, хрусткий бекон, чай для дітей і пиво для їхніх батьків та Філіпа. Ательні зголодніло накинувся на їжу і голосно хвалив кожен шматок. Він глузував із Лукулла[341] і сипав лайки на голову Брілья-Саварена[342].