Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Почекайте, — зашепотів я.
Фріц, і Крамлі, й Генрі дружно озирнулися на мене.
Грей підвів засніжені брови.
— Та-а-ак! — відреагував він, зробивши два зайві протяжні склади. — І?
— Склеп? Сімейна усипальня? Має ж бути десь ім’я, закарбоване на портику. Ім’я, висічене у мармурі?
Грей перебирав картки, змушуючи нас чекати.
— Реттіґан, — прорізався його голос.
— Ви певні?
— Я жодного разу не…
— Ще б пак, ми знаємо! Повторіть ще раз ім’я!
Усі затамували дихання.
— Реттіґан, — його холодний голос скидався на сталевий капкан. Ми видихнули. І я врешті-решт сказав:
— Вони не можуть усі бути у тому склепі.
Грей заплющив очі.
— Я…
— Знаю, знаю, — поквапом мовив я. І прикипів поглядом до своїх друзів. — Думаєте про те, що й мені спокою не дає?
— Ісусе Христе, — проторочив Крамлі. — Хай тобі трясця. А ви б не могли вказати, як можна дістатися до поховальні Реттіґан?
Грей нашкрябав у записнику малу: «Відшукаєте легко. Перед входом красуються свіжі квіти. Двері гробниці відчинені. Завтра там відбудеться відправа за упокій».
— Кого ховатимуть?
Ми усі закам’яніли в очікуванні, заплющивши очі й думаючи-гадаючи, якою буде відповідь.
— Реттіґан, — відповів Грей, ледь помітно усміхаючись. — Таку собі Констанс Реттіґан.
Розділ сорок п'ятий
Хлющало так, що кладовище захлиналося в тому проливному потоці. Здіймаючись електрокаром, ми роззиралися то туди, то сюди, вловлюючи по боках різноманітні монументи. Дощовиця геть розмила стежку попереду. Я не зводив ока з мали, що лежала на моїх колінах, поміченої стрілкою і назвою потрібної ділянки. Ми спинилися.
— То тут, — запитав Крамлі. — Сади Азалій? Ділянка під номером шістнадцять. Неопалладінська споруда.[231]
Запону дощу віднесло вітром, наче портьєру, розсунуту врізнобіч, й у спалаху блискавки нам удалося запримітити витончений склеп з палладіанськими колонами, по обидва боки якого височіли розчахнуті металеві двері.
— Про всяк випадок, а то раптом будь-якої миті їй захочеться піти, — метикував Генрі. — Вона, мабуть, так і зробила. Чи то люд так припрошує всередину. Ох ця Реттіґан!
Дощ ущух, забрався з поривом вітру, тож гробниця вичікувала, поки грім не прокотиться периметром цвинтаря. Відчинені двері двиготіли.
Крамлі заледве чутно мовив:
— Ісусе Христе! Та Констанс поховала себе. Прощаючись то з одним ім’ям, то з іншим, і так пішло-по’їхало. Рік за роком. Коли вона обрубувала кінці з однією грою, покінчувала з одним обличчям, однією маскою, то миттю винаймала гробницю й усамітнювалася там. І от тепер, отримавши нову роль від Фріца, вона, ймовірно, остаточно вбиває свої попередні «я». Не ступай туди, Віллі.
— Зараз вона всередині, — сказав я.
— Оце так лажа! — завівся Крамлі. — То твоя триклята інтуїція?
— Аніскілечки! — стрепенувся я. — Триклята здогадка. Її треба рятувати, — після цих слів я виліз із машини.
— Вона мертва!
— Хай там що, я її врятую!
— Дідька лисого! — розрипівся Крамлі. — Ти заарештований! Сунь назад у машину!
— Твої слова, звісно, закон для мене, але ти ж і мій друг…
Мене затопило потоком холодної води.
— До біса все, нехай котиться під три чорти! Роби, що хочеш! Біжи, тупе створіння! Ми чекатимемо на тебе внизу. Я б радше крізь землю провалився, ніж сидів тут у машині, спостерігаючи за тим, як твоя макітра прожогом вилітатиме з тих клятих дверей. Знаєш, де нас знайти! А щоб ти сказився!
— Постривай! — скрикнув Фріц.
— Не дочекаєшся!
Фріц пожбурив невеличкою пляшкою, поціливши мені в груди.
Я стояв на місці, дилькочучи від зимного проливню, довго не спускаючи ока з Фріца: Крамлі ж за той час із лайкою поволі вибирався з авта.
Ми стовбичили посеред громаддя погребального поля, побіля відчинених залізних воріт і розчахнутих дверей склепу. Здавалося, що дощ от-от вийме з могил усі тіла, вимиє їх із лона землі. Заплющивши очі, я вицмулив трохи горілки. Відтак прошепотів:
— Готовий чи ні, а нам пора туди!
— А щоб тобі добре було! — процідив Крамлі.
Розділ сорок шостий
То було темне, буряне повечір’я.
«Боже мій, — подумав я, — невже знову?»
Тупання підошов. Репет. Блискавка, грім кілька ночей тому.
І тепер, Боже мій, відбувається те саме!
Небесні ворота розчинені, водяні потоки просочили темінь, і от я стою тут, побіля холодного склепу, де втаївся хтось несповна розуму, а може, навіть покійний.
231
Неопалладіанство — бароковий стиль архітектури, що прижився на території Європи. Це осучаснена версія палладіанства — стилю, популярного у 17–18 століттях, що поєднував у своїй основі грецьку і римську традиції з додаванням нових елементів до класицизму. Назву отримав від засновника напрямку — венеційського архітектора Андреа Палладіо.