Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— О Господи, — пробурмотів Фріц, — Ісусе Христе! Так! Ні! Гадки не маю!
— Фріце!
— Не зчиняй ґвалту, хай тобі трясця! Так! Беззаперечне «так»!
— От і славно! Усе гаразд! Блискуче! Тепер, якщо лишень…
Я відвів очі убік, нипаючи уздовж побережжя, вишукуючи на віддалі вхід до зливної дощової каналізації. Я перевів погляд, але стало надто пізно.
Крамлі та Фріц уловили його.
— Тільки молодшому відомо, куди зараз Медею занесло, — мовив Крамлі.
О, так, Господи, подумав я, це я знаю! Втім, мій репет сполохав її!
Фріц націлив монокль на каналізацію при вході.
— То звідтіля ти вибрався? — запитав він.
— Подякуй молодшому, — відвуркнув Крамлі.
— Я їхав на пасажирському сидінні, — винувато визнав я.
— Якого біса! Для почину не треба було перти в ту діру. Ти, вочевидь, знайшов Реттіґан, а затим — знову втратив.
Вочевидь! — подумав я. — О Господи, можливо!
— Той водостік… — почав філософувати Фріц Вонг. — А що, коли, а що, коли ти помчав хибним шляхом?
— Що я? — спантеличено мовив я.
— Тут, у нестямному Голлівуді, — вів далі Фріц, — дороги розійшлися врізнобіч? Дощові каналізації простягаються у різні керунки?
— На південь, північ, захід і… — мої розтягнуті фрази урвались, я витримав паузу, а тоді тим же спішним темпом повів далі, — і на схід, — вимовити «схід» повільно — завдання не з легких, але я осилив його.
— Схід! — скрикнув Фріц, — Ja, схід, схід!
Наші думки прокотилися пагорбами вниз, до Глендейла. Жоден не навідується до Глендейла, хіба що тоді, коли хтось відходить у вічність.
Фріц Вонг покрутив моноклем у злобливому правому оці, заходячись вивчати східний виднокіл, з обличчя його не сповзав рідкісний єхидний усміх.
— А щоб тобі заціпило! — сказав він. — Оце так буде грандіозний фінал. Навіть сценарій не знадобиться. Розповісти тобі, куди поділася Реттіґан? Утекла на схід! Запорпалася в землю!
— У що? — вирішив уточнити Крамлі.
— Хитра лисиця, вертлява кішка… Реттіґан залягла на дно. Вимотана до неможливості, від сорому цураючись усіх своїх життів! Вона тихцем примостить їх на останньому килимі Клеопатри, скрутить його і покладе на депозит у банк Вічності. Тоді поволі згасне світло. Настане пітьма. Нір там удостачу, біжи, куди хоч до…
Він змусив нас чекати.
— До Форест-Лон, — урешті вичавив Фріц.
— Фріце, то ж там, де ховають людей!
— Хто режисує цим? — мовив Фріц. — Ти повернув не в той бік, рухаючись назустріч відкритому повітрю, морю, життю. Реттіґан, своєю чергою, попрямувала на схід. Смерть закликала її, приманюючи двома дюжинами імен. Вона ж відповіла єдиним голосом.
— От лайно собаче! — видав Крамлі.
— Ти звільнений, — вигукнув Фріц.
— Я ніколи не наймався, — заперечив Крамлі. — А що далі?
— Піди й пересвідчися, що правда на моєму боці, — сказав Фріц.
— Що ж, — почав підсумовувати Крамлі, — Реттіґан зійшла вниз у каналізаційний тунель, а тоді подалася на схід, поїхала чи її підвезли?
— Саме так, — підтвердив Фріц. — Ось як годилося б знімати. Фільм! Лепсько!
— Але навіщо вона подалася на Форест-Лон? — ледве запротестував я, метикуючи над тим, а чи раптом не я скерував її туди.
— Аби померти! — тріумфально проказав Фріц. — Іди прочитай повість Людвіга Бемельманса[228] про старого, який, врізавши дуба, напнув на голову палахкітливу свічку, обвішав шию гірляндами з квітів і ринув прямо у могилу — єдиний чоловік на похороні! Констанс учинила так само. Канула, аби померти востаннє, чи не так? А тепер, мабуть, мені варто завести машину? Хтось зі мною? Ми поїдемо по землі чи зразу чкурнемо напряму в каналізацію?
Я глянув на Крамлі, він блимнув на мене, а тоді обидвоє зирнули на Незрячого Генрі. Він уловив наші погляди і згідливо кивнув.
Фріц уже наліг на ноги, прихопивши зі собою горілку.
— Мчіть уперед, — гукнув Генрі, — та вряди-годи не забувайте лаятись, аби я не збився з керунку.
Ми з Крамлі рушили до старої тарадайки, Генрі пустився назирці.
Фріц пішов попереду, всівся у машину, завів двигун і засигналив.
— Гаразд, триклятий німчаро! — скрикнув Крамлі.
Машина заторохтіла і рвонула з місця.
— Як, чорт забирай, вилетіти на найближчу розбурхану магістраль?
Ми пригальмували побіля водостоку, зазирнули всередину, а тоді забралися на відкриту дорогу.
— Куди далі, мудрагелю? — запитав Крамлі. — Дантове пекло чи Шістдесят шосте шосе?
228
Людвіг Бемельманс (1898–1962) — американський письменник та ілюстратор дитячих книжок, знаний великою мірою завдяки створенню циклу повістей про дівчинку Маделін.