Якщо кров тече [UK]

І то була правда.

***

Незадовго до кінця навчального року міс Гарґенсен стояла перед нашим класом на уроці природознавства й широко всміхалася.

— Ви, народ, певно, думали, що здихаєтеся мене через два тижні, але маю для вас погані новини. Містер де Лессепс, учитель біології в старшій школі, йде на пенсію, і мене запросили замістити його. Можна сказати, що я випускаюся з середньої школи до старшої.

Кілька учнів театрально застогнали, але більшість аплодували цій новині, і ніхто не плескав долонями гучніше за мене. Моєму підлітковому розуму здавалося, що це наче доля. І певним чином так і було.

***

Я також закінчив середню школу й перейшов до дев’я­того класу, в школу старшу. Саме там я познайомився з Майком Уберротом, відомим тоді — як і тепер у його поточній кар’єрі другого кетчера бейсбольної команди «Балтимор Оріолз» — під прізвиськом Убер.

Спортсмени й більш заклопотані навчанням школярі не дуже зналися між собою (як я розумію, це так у більшості старших шкіл, бо спортсмени воліють триматися кастою), і якби не вистава «Миш’як і старе мереживо», я сумніваюся, що ми колись могли б затоваришувати. Убер був у старшій школі третій рік, а я був низькородним перваком, що робило нашу дружбу ще менш імовірною, але ми таки здружилися і лишаємося друзями досі, хоч тепер я бачу його набагато рідше.

У багатьох старших школах вистави влаштовують силами випускного класу, але не в Ґейтс-Фолз. У нас було дві вистави на рік, і хоч їх ставив драматичний гурток, на проби могли приходити всі учні. Я знав сюжет, бо однієї дощової неділі бачив кіноверсію. Вона мені сподобалася, тож я пішов на проби. Дівчина Майка ходила до драматичного гуртка, вона вмовила його спробувати, і врешті йому дісталася роль схильного до вбивств Джонатана Брюстера. Мене взяли на роль його метушливого поплічника, доктора Ейнштейна. У фільмі цю роль грав Пітер Лорре, і я щосили намагався говорити як він, єхидно приказуючи «Так-так!» перед кожною реплікою. Імітація була не дуже вдала, але скажу вам, що народ ковтав і просив добавки. Пуб­ліка в малих містечках, ви розумієте.

Отак ми з Убером затоваришували, і саме так я дізнався, що насправді сталося з Кенні Янко. Виявилося, що преподобний помилявся, а газета — ні. То справді був нещасний випадок.

У перерві між першою і другою діями нашої репетиції я стояв біля автомата з колою, котрий зжер мої сімдесят п’ять центів, нічого за них не видавши. Убер відійшов від своєї дівчини, наблизився й видав автомату жорсткого штурхана долонею у верхній правий кут. До віконця видачі тут-таки впала банка кóли.

— Дякую, — сказав я.

— Без проблем. Запам’ятай оце місце, гати точно в цей куток.

Я сказав, що так і зроблю, хоч і сумнівався, що зможу вдарити з такою ж силою.

— Слухай, я чув, у тебе колись були негаразди з тим Янко. Правда?