Відлуння у брамі

— Схоже, дощ не збирається вщухати, — зітхнув Гордій. — Струни Кобзи зроблені з жил тарпанів[17], і коли вони відсиріють — на ній не можна буде грати. А сонце вже на вечірньому прузі.

— Чекати наступного молодика небезпечно, — промовив у вуса Іван. — Хто зна, як поведеться Порадник.

— А що, як загорнути Кобзу у целофановий кульок, та й по всьому? — обернувся до Гордія Мечислав.

— Ач, як у тебе усе просто! — озвався до небожа дядько. — А вологість у печері?

— З цим, я гадаю, впораюся! — Іван розправив плечі. — Готуймося! Очищення здійснюватимемо негайно.

У дзеркалі заднього огляду блимнув фарами «Інфініті» — Мстислав їм про щось сигналізував. Крізь дощову завісу вони побачили, як на стоянку біля пагорба заїжджає сіро-сизий мікроавтобус «Богдан» з тонованими вікнами. За ним — джип «Мерседес». Обидві машини зупинилися позаду автівок характерників та вимкнули фари.

— Кепсько. Відчуваю, що це по наші душі, — занепокоївся Гордій. — Вистежили! Гадаю, слід розвернутися й поглянути, що вони робитимуть.

— Спробуймо — погодився Іван, і, набравши Мстислава, переказав йому маневр.

— Май на увазі, що вони можуть прослуховувати наші телефонні розмови, — попередив брата Гордій.

— А що вдієш? Лише сильні характерники, за переказами, вміли спілкуватися за допомогою телепатії.

— Хто це може бути? — Олег вказав у вікно.

— Найімовірніше, це ті, кого найняв Транихиїл, аби знову полонити тебе, Олеже, — відповів Мстислав, розвертаючи заднім ходом «Хонду», синхронно з «Інфініті».

Джипи, звільнивши проїзд новоприбулим, стали біля краю майданчика. За телефонною командою Івана, Мстислав, Мечислав та Остап, озброївшись схованими під куртками-вітрівками пістолетами, вийшли з машин і зачаїлися за відчиненими передніми дверцятами. Денові з Гусиком було наказано лягти на підлогу й принишкнути, як мишам під віником. Дощ раптом ущух. Обоє дверей мікроавтобуса також відчинилися й звідти горохом висипався з десяток чоловіків у камуфляжі без будь-яких розпізнавальних знаків. Утворивши півколо, вони у цілковитій мовчанці почали наближатися до характерників. З боку в’їзду почулися звуки двигунів і на майданчику раптом опинився чорний «Хаммер» із вимкнутими фарами. З його маленьких бічних віконець хтось викинув кілька бляшанок, й усе навкруги швидко затягло білим димом, крізь який годі було щось побачити.

Не гаючи часу, Іван вклав Кобзу у два целофанові пакети, і наказав Олегові й Гордієві, пригинаючись, рушати за ним. Щойно Олег вислизнув із «Хонди», як у голові знову завовтузився Порадник, намагаючись повернути його у той бік, де стояв «Мерседес». Довелося Іванові з Гордієм взяти його за обидві руки і вести угору стежиною поміж валунами. На майданчику, накритому щільною димовою завісою, панувала цілковита тиша — якщо не брати до уваги гарчання двигуна «Хаммера».