Червона Офелія

— І все? — Марко підняв Олесине підборіддя пальцем. — Ти не пішла на той банкет тільки через добре ставлення Ольги до тебе?

Біличенко прикусила губу. Обвела ніжним поглядом обличчя Шведа і примружила очі.

— Звісно, ні… Через тебе також. Я не хочу витрачати свій вільний час на всілякі казенні дурниці тепер, коли в моєму житті з’явився ти, Марку. Ти ж бо з’явився?

— Ні, це ти, Олесю, з’явилася у моєму житті, — обійняв її і, відчуваючи радісну легкість, запитав обережно: — Куди підемо? Можу я тебе запросити бодай на каву? Кажуть, у «Бель В’ю»…

— Навіть не продовжуй! — Олеся притулила до його губ пальчик. — Саме у тамтешньому ресторані усе те чиновницьке панство зараз і столуватиметься! До того ж… я маю цікавішу пропозицію. Ходімо на вечірку до Ольги Борисівни! Вона мешкає у Старому місті, не далеко звідси, на Татарській!

— До коханки Крамовського? — подивувався Марко. — Навіщо? Хіба вона не з ним, на банкеті?

— Звичайно, ні, Марку! — розсміялася Біличенко. — Він її ніколи не бере з собою до подібного товариства. Тримає в тіні. Чи то боїться, що вона впаде комусь в око, чи тому, що Ольга занадто віддана жінка, а чоловіки таких завжди мало цінують. Ольга, звичайно, страждає, але вигляду не подає…

Швед здивовано зупинився, обійняв Олесю.

— Навіщо ти мені про неї розповідаєш? Мене не цікавить коханка Крамовського…

— Я кажу про те, — м’яко усміхнулася Біличенко, — що Ольга — добра душа і ніколи й виду не подасть, що Крамовський робить їй боляче, їй буде приємно, якщо ми з тобою навідаємося до неї на гостину. Вона переконається, що я відхилила пропозицію Миколи Савовича. До того ж, у Татарінової сьогодні збереться наше найтісніше театральне товариство. Ходімо до неї, Марку!

— Як скажеш! — відповів Швед. — Якщо це зробить тобі приємність, Олесю. Але ж не з порожніми руками…

Біличенко вдячно подивилася на нього. Він таки справді дуже тямущий хлопець!

Парковою доріжкою, навпростець, від Шевченківського театру до Новопланівського мосту було рукою подати, а далі, мостом до Старого міста. Вийшовши з Олесею до Новопланівського, Марко із здивуванням відзначив, що на фасаді вчорашнього банку красується нова вивіска — «Міністерство фінансів Директорії». Не помітив її ані минулої ночі, ані третього дня. Адміністративні й державні установи останнім часом так швидко змінювали свої таблички, що Швед не встигав зауважити, де і що тепер знаходиться. Така плутанина бентежила і навіть дратувала містян, однак істеричність та сваволя більшовицької влади змінилася бодай подобою розміреного мирного життя. Кам’янець наче знову поринув у ті спокійні та впорядковані дні, коли було можна думати про все, окрім війни.

От і сьогодні хтось, як Марко з Олесею, неспішно повертався з театру, насолоджуючись пахучим червневим вечором, поміж собою обговорюючи промову Петлюри після спектаклю; хтось, навпаки, чимчикував у зворотному напрямку, у справах, на Новий план. По дерев’яному настилу мосту прогуркотіли два екіпажі, везучи своїх пасажирів на вечірній променад до Старого міста; попід загостреними бильцями мостових перил дріботіли монахині до катедри, на вечірню месу, а поміж них прогулювалися розімлілі від денної спеки гімназисти…