Червона Офелія
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-83-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Червона Офелія». Краткое содержание книги:
Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі…
Динамічно, професійно і небайдуже від журналістки, випускниці історичного факультету Кам’янець-Подільського університету Лори Підгірної про героїв минулого, котрі були такими ж живими людьми, як і ми сьогодні.
Для широкого кола читачів.
— Просто облишмо цю розмову, панове! Для чого вона? І ви, Євгене… Краще розкажіть, як там у Стамбулі! — проказала Олеся неспішно, приймаючи з рук Остапенка кальянний мундштук.
— Перепрошую, люба Олесю Дмитрівно, — Остапенко галантно поцілував їй руку. — Та все ж, дозвольте мені завершити! Ваш супутник, вочевидь, переконаний, що раз він працює на новий уряд, то у його присутності я маю боятися виказувати свою думку? Звикайте, юначе! За що ви там боретеся? За незалежну і свобідну Україну? А в незалежній і свобідній Україні має бути свобода слова, думки… Чи готовий ваш Петлюра до такої свободи?
— Готовий, гадаю, — відповів Марко. — Але у воєнний час, коли ворог дихає нам у спину, такі висловлювання мають усі підстави рахуватися зрадою. Особливо коли подібні розмови ведуться у місті, спокій якого забезпечують війська УНР.
— Полишімо, панове, цю розмову! — втрутився собі й Антін Кропивницький. — Наче недільного вечора спілкуватися нема про що… Господь із тими масонами та московською комуною! Як людина думаюча, я відчуваю, що вся ця катавасія революційна отак просто не розсмокчеться, і ми тут, у Кам’янці, наче вві сні, в самообмані якомусь… Удаємо, що все в порядку, сподіваємося, що все налагодиться… Тільки Богу одному відомо, чим усе це скінчиться…
Олеся тим часом поклала голову на плече Маркові. Тут, у товаристві колег, вона відчувала себе вільно й розкуто. Випустила з губ хмарку п’янкого вишневого диму.
— Спробуй! — протягнула мундштука Марку. — Тобі сподобається. І… припини дражнити Остапенка, — зашепотіла вона. — Ти ж бачиш, який він далекий від усього, що діється…
Торкнулася щоки та губ Марка, залишаючи по собі гіркувато-солодкий вишневий присмак.
— А й справді, панове… чи не спробувати нам одну забаву? — проказав раптом Євген Остапенко. — Анно, може, продемонструєте нашому товариству свій незвичайний талант? — звернувся він до Анни Головацької, що увесь час мовчала у тіні свого нареченого. — Справді, чому б не дізнатися, коли то все скінчиться?
— Я не ризикую, боюсь, що товариство неправильно сприйме цю мою здатність, — скромно усміхнулася дівчина.
— Ви про що? — поцікавилася Ольга Татарінова. — Не інтригуйте, пане Євгене!
— Я про спіритичний сеанс! — змовницьки проказав Остапенко. — Викличемо чийогось духа та й запитаємо, як далі буде… Шановному товариству невідомо, що серед нас є справжній медіум.
— То серед нас є новоявлена Анна Шмідт? — здивовано підняв брови Кропивницький. — Ти не розповідала мені, що умієш спілкуватися з духами померлих, Аню… І ти справді у це віриш?
— Звісно, вірю! — безапеляційно промовила Анна. — Мені доводилося бувати на таких сеансах у Відні, і я з упевненістю можу сказати, що то цілком правдоподібне дійство.
— Не соромтеся, Анно! — Остапенко ніжно взяв дівчину за руку. — Не соромтеся свого унікального дару і не вгашайте його! Панове! — голосно проказав він. — Я можу засвідчити, що панна Головацька не тільки бувала на спіритичних сеансах, але й сама їх проводила! Вона дійсно володіє непересічними здібностями медіума! Там, у Відні, наша Анна дивувала вишукане товариство умінням розмовляти з потойбічними субстанціями так само, як і ми розмовляємо з реальними людьми!
— Аню… — здивовано мовила Ольга Татарінова. — А як же Віденська оперета? Я чула, ви домоглися там певного успіху… Невже ви відмовилися від кар’єри співачки заради сумнівних спіритичних експериментів?
— Так, так, звичайно, — випередив Анну Головацьку Остапенко, — Анна подавала великі надії у Віденській опереті, однак її, як ви кажете, спіритичні експерименти мали такий шалений успіх, що бажання стати провідником потаємного переважило. Чи не так, Анно?
— Як ви знаєте, панове, — нарешті озвалася сама Головацька, — я була змушена повернутися до Кам’янця не через успіхи чи невдачі у мистецтві, а з причини занедужання моєї матері. Ця обставина утримує мене тут і досі. Звичайно, любов до сцени не полишає мене, тому я граю у нашому театрі. Та й жити за щось потрібно…
Звичайно, дуже люб’язно з вашого боку, пане Євгене, що ви склали мені, як медіуму, таку чудову рекомендацію. Однак тут, у Кам’янці, я не ризикую відкривати свій невеличкий секрет… Тож ви просто розкрили його, не запитавши на те моєї згоди…
— Аню, Аню… — похитав головою Остапенко. — Ну що ви, голубонько, таке кажете! Та й хіба у цій кімнаті є сторонні люди? — його погляд мимоволі натикнувся на Марка. — Супутник Олесі Дмитрівни, як я розумію, вельми гідна людина! Вам немає чого соромитися! Та й ваш наречений, я певен, буде приємно вражений. Розважте нас, голубонько! Просимо!