Із праху посталі
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-6078-3
- Переводчик: Дар’я Миколенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Із праху посталі». Краткое содержание книги:
Звісно, Елліоти на Аддамсів геть не схожі, що не заважає їм бути абсолютно унікальним літературним сімейством, яке припаде до вподоби шанувальникам «Кульбабового вина» та «Прощавай, літо».
Ахнули численні тіні на нараді. Кімнатою покотився приглушений шум голосів: — Ні, ні, ні.
— Але це так, — мовив Батько у древньому савані. — Колись війна була просто між християнами, мусульманами і нами. Поки вони вірили в життя, де є місце проповіді, і не вірили в нас, ми мали щось більше від міфічної плоті. Нам було за що боротися задля виживання. Але тепер, коли в світі повно воїнів, які не нападають, а просто відвертаються або проходять крізь нас, навіть не вважають нас і вполовину реальними, ми — обеззброєні. Ще одна хвиля зневаги, ще одна колосальна злива нічого з нізвідки, й апокаліпсис, що наближається, всього лише одним зневажливим поривом вітру задме наші свічки.
Піщана буря покриє весь світ, і нашої Сім’ї не стане. Знищена однією фразою, тільки-но в неї повірити й покластися на неї: «Вас не існує, вас не існувало, вас ніколи не було».
— Ох. Ні. Ех. Ні, ні, — знову всі зашепотіли.
— Не так швидко, — попросив Тімоті, не встигаючи записувати.
— Який у нас план наступу?
— Пробачте, що?
— Ну, — сказала темна невидима прийомна мати Тімоті Видимого, Тімоті добре освітленого, усім очевидного, — ти описав жорстокі обриси Армагеддону. Ти нас ледве не знищив словами. Тепер вескреси нас, дай нам стати наполовину Жовтневими людьми, а наполовину кузенами Лазаря. Ми знаємо, проти кого боремося. Зараз скажи, як нам тепер перемогти? Розкажи про контрнаступ, будь ласка.
— Ось так уже краще, — сказав Тімоті, висолопивши кінчик язика між зубами й поволі записуючи неквапливі слова матері.
— Проблема в тому, — втрутився примарний пасажир, — що люди мають повірити в нас лише до певної міри! Якщо вони повірять у нас надто сильно, то почнуть кувати бойові молоти й гострити кілки, робити розп’яття й шліфувати дзеркала. Прокляття на нашу голову, якщо ми зможемо, прокляття на нашу голову, якщо — ні. То як же воювати і водночас не показувати, що воюємо? Як заявити про себе, не привертаючи багато уваги? Як сказати людям, що ми не померли, хоч і поховані належним чином?
Темний батько задумався.
— Розпорошитися, — промовив хтось.
Присутні за столом як один обернулися, щоб глянути, з чиїх вуст пролунала пропозиція. Тімоті. Він підвів очі, розуміючи, що заговорив мимохіть.
— Повтори, будь ласка, — звелів Батько.
— Розпорошитися, — сказав Тімоті, заплющивши очі.
— Продовжуй, дитя моє.
— Ну, — сказав Тімоті, — подивіться на нас, ми всі в одній кімнаті. Подивіться на нас, ми всі в одному Будинку. Подивіться на нас, ми всі в одному місті!
Тімоті замовк.
— Ну? — сказав закутаний у саван Батько.
Тімоті пискнув, як мишка, і миша вискочила з-під його лацкана. Павук на шиї затремтів. Ануба здійняла лемент.
— Ну, — сказав Тімоті, — у нас в Будинку не так багато місця для всіх листків, які падають з неба, для всіх тварин, які ходять у лісі, для всіх кажанів, які літають у небі, для всіх хмар, які приносять дощ. У нас залишилося всього кілька веж, одну з яких зараз займають примарний пасажир і його медсестра. Ця вежа зайнята, й у нас залишилося тільки декілька ящиків для старого вина, у нас залишилося тільки декілька шаф для найтонших ектоплазм, у нас зосталося лише трохи місця в стінах для нових мишей, у нас зосталося лише декілька кутів для нової павутини. А раз так, то ми повинні знайти спосіб розпорошити душі, розселити люд із Будинку в безпечні місця по всій країні.
— І як ми це зробимо?
— Ну, — сказав Тімоті, відчуваючи, що всі витріщилися на нього, бо, зрештою, він був лише дитиною, яка роздавала усім цим стародавнім людям поради, як їм варто жити, точніше, вийти у світ і продовжувати своє неупокоєне існування.
— Ну, — продовжував Тімоті, — в нас є одна, хто може цим зайнятися. Здатна обнишпорити країну в пошуках душ, порожніх тіл і життів, і коли знайдуться великі, хоч і неповні, посудини й крихітні, наполовину порожні склянки, вона зможе взяти ці тіла та спустошити ці душі, звільнивши місце для охочих мандрувати.