Джмеленя та Канікульне озеро

А сім, кажуть жаби, — щасливе число. Але жаби дурниці говорять! Ніяке не щасливе, а таке саме, як інші. Ропуха довго-предовго перлася сходами якомога вище, щоб знайти усамітнену шпарку та сховатися в ній від усіх бід того світу. Пролізши в прочинені двері на третьому поверсі, вона полегшено зітхнула: нормальна квартира, і ніяка жаба тут не живе, у туалеті дзюрчить вода, по вікнах лазять вгодовані мухи, з шафи визирають перелякані молі — жити можна! Та тут знову втрутилися ті людиська! Зловили її, запхали у трилітровий слоїк, віднесли у платановий скверик і лишили там! Отак півдня дороги пішли тритону під хвіст! Ну, не знущання? Хай після цього ще якась жаба квакне, що сім — то щасливе число! Нізащо вона більше не буде жити в тих будинках, хоч у сьомому, хоч у двадцять сьомому! Не дочекаються! Хай навіть і не просять!

Роззирнувшись, жаб’яча бабуся побачила в бруківці металеві ґрати. Звідти несло сирістю. Ропушенція почала підсихати, її шкірі була просто необхідна волога. А на старість за своєю шкірою потрібно доглядати ще ретельніше, ніж замолоду! Ну що ж, один день можна пересидіти і в каналізації! А далі буде видно! Можна згодом помандрувати до ропухи зі Стрийського парку чи взагалі виїхати з того гамірного Львова й податися на рідні села, звідки до Львова пристрибали її прапрапрабабці та прапрапрадідусі.

Протиснувшись між ґрати, стара ропуха — а вона була вельми фігурова — полетіла в чорні каналізаційні глибини. На її жаб’яче щастя, впала не на камінь, а у стічні води. Ліниво погрібши лапами, вона добулася до кам’яного берега, видряпалася на бордюр і сіла нарешті відпочити. Тут у її животі голосно забулькотіло й забурмотіло — крильця позавчорашньої мухи остаточно перетравились! Жаб’ячі очі вже звикли до темряви, і вона почала роздивлятися той новий світ, куди потрапила: бетонно-кам’яні стіни, плетива старих труб і кабелів, підземна річка зі стічних вод, певно, притока Полтви, водяник сидить на бордюрі. О, Тиціан! Певно, також покинув озеро та став емігрантом. А нічого такий хлопець, той водяник, завжди був увічливий зі старою ропухою, місцем їй поступався на підводному камені, часом хробачка приносив, щоб його заморити.