Джмеленя та Канікульне озеро
- Автор: Микитчак Галина, Микитчак Тарас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-254-7
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джмеленя та Канікульне озеро». Краткое содержание книги:
І хто ж знав, що доведеться рятувати Канікульне озеро?
Та й не лише озеро, а усеньке місто.
— Нічого не бачу! — тато обтер з очей чорне болото, яким був обляпаний до пояса. — Там якась багнюка пішла. І ще щось там, здається, було!
Болотоненя покрутилося, відліпило голову від вантуза та стрибнуло назад в унітаз.
— Де ж рушник? — пан Гєник намацав мамин новенький махровий халат і витер ним обличчя, залишивши жахливі чорні плями.
Дзвінка встигла лише зойкнути. Якщо це побачить мама!
— Чого ви так галасуєте? Я вже… — на порозі стояла мама. Побачивши свій халат, забулася, що хотіла сказати. — Лишенько!
— Іванко, уявляєш, я послизнувся і впав головою в унітаз. Мені навіть здалося, що там я бачив червоні очі та щось схоже на жабу!
— Не знаю, що в тебе там з головою, а мій халат тепер можеш носити сам.
Кабельні зміюки зашурхотіли по траві доглянутого газону на березі та заспокоїлися біля ніг оператора, який встановлював камеру. Студентка-асистентка допомагала Аліні Шприсі напудрити носика, від чого навколо них обох у повітрі стояла хмарка пудри. По дерев’яній набережній з вигадливими ліхтарями йшла Надія Захланська, з-під її короткої білої сукні стирчали гострі худі коліна. Із сумочки визирав йоркширський тер’єр Локі. Собачка час від часу злісно пчихала та форкала носом.
— Звісно, тут іще трохи тхне болотом! — втішала його господиня. — Але запах скоро зникне, щойно ми оформимо це озеро як внутрішню водойму в новому ресторані.
Захланська зупинилася біля дверей чайного будиночка, усміхаючись на камеру. Зрозумівши, що камеру не ввімкнули, перестала посміхатись.
— Доброго дня, пані Надіє! Яка ви сьогодні елегантна! — защебетала репортерка, підбігаючи до Захланської. Пані обмінялись приязними посмішками.
— Може, зайдемо на чай? Заклад від «Болотодизайну» пригощає.
— О, як великодушно! Тут так гарно! Так швидко зробили! Дуже талановиті та креативні дизайнери! І прудкі! А може, знімемо на камеру наше чаювання?
— Добре! Але хай спочатку оператор зробить загальний план усього, що я заспонсорувала для свого майбутнього рестора… для свого майбутнього міста! На добро місту, я хотіла сказати!
— Без питань! Так і зробимо! Е-е-е-е, ви сказали «заспонсорувала». А як же ваша сестра, пані Ганна? Вас завжди бачили разом. Дві такі вишукані пані!
— А тепер буде одна вишукана пані! — гаркнула Захланська на репортерку. — Анна щось нездужає, я її при… залишила відпочивати!
— Зрозуміло! Васильку, — звернулась Аліна до оператора, — покажи дитячий майданчик, гойдалки, чайний будиночок, набережну, пляж, собачку пані Надії, але пізніше, хай у кадрі не пісяє, потім зупинись на нас і покажи, як ми сідаємо за столик.
Оператор кивнув головою і, обвівши об’єктивом узбережжя озера, врешті зупинив його на Аліні й Надії.
— Доброго дня, наші любі глядачі! Сьогодні на березі прекрасного озера Надії ми поговоримо про відому меценатку, ділову жінку… е-е-е…
— І добродійку! — підказала Захланська й усміхнулася своїми неприродно білими зубами.
— І добродійку нашого міста. Пані Надія Захланська — кандидат у мери Львова номер один! Адже це правда, що ви будете балотуватися на цю посаду?
— Так! Це правда, на щастя для всіх львів’ян! Подивіться, на що ми перетворили це озеро, занедбане колишнім мером Триндикалом. З болота воно стало чудовим куточком відпочинку. От я й подумала, якщо вже зробила стільки корисного з благочинних міркувань, то скільки користі я можу принести Львову, обіймаючи посаду мера! Скільки ще грошей зможу заробити… на благо міста!
Надія й Аліна пройшли на терасу чайного будиночка та повсідалися поміж подушками на плетених диванах. Оператор пішов з камерою за ними. Захланська налила собі чаю, кинула в горня дві ложечки цукру й беззвучно розмішала його. Шприха взяла великий келих і манірно потягнула вишневий сік крізь трубочку. Тоді знову заговорила в камеру.
— Дуже приємне місце! Затишне, усамітнене від міської суєти! Тільки людина з великою душею могла створити його!
— І не для себе, а для львів’ян! — додала Захланська та пригубила чай, залишивши на горнятку масні сліди помади. Локі, яка активно бігала навколо столика, притягнула своїй господині шоколадку, що, вочевидь, знайшла десь у будиночку.