Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
- Розповів. - Жак насупився.
- І як вона відреагувала?
- Їй було мене дуже шкода.
- Так ось, Жаку, якщо вже ти вирішив вдруге просити у мене дозволу... - Король задумливо покрутив у руках олівець. - Ти сам розумієш, що я можу бути проти чогось, але не можеш визначитися, чого саме, ось і згадуєш цих нещасних слонів. Але справа зовсім не в тому, що я хотів би приховати якісь факти своєї біографії. Я не зробив нічого такого, чого варто було б соромитися. Але знаючи тебе... мабуть, одне обмеження повинно бути. Єдине. Якщо після твоєї розповіді твоїй дівчині стане шкода мене, я на тебе дуже ображуся. Тобі зрозумілий хід моїх думок?
- Зрозумілий, - зітхнув Жак. - Але, ваша величносте, ви ставите переді мною нездійсненне завдання. Я не бачу, як це все можна розповісти так, щоб не викликати до вас співчуття. Навіть якщо перерахувати одні факти.
- Не можеш - не розповідай!. Я поставив тебе умову, як ти збираєшся її виконати - твоя справа. Зрештою, нічого страшного не трапиться, якщо Тереза не знатиме про те, як ми з тобою познайомилися. А якщо вже ти твердо маєш намір розповісти, то опусти свої співчутливі коментарі. Немає нічого огиднішого, ніж нещасний король, якого жаліють піддані. Ти зі мною згоден?
- Вам видніше, - знизав плечима Жак.
- Тобто, не згоден. - Король знову сумно посміхнувся. - Я так і думав. Гаразд, з цим закінчимо. Ти зараз в змозі працювати?
- Цілком, - з готовністю відгукнувся Жак. - А що? Треба про щось подумати? Або пожартувати?
- Ні... А хіба я тобі вчора не сказав? Забув, напевно. У нас знову поповнення.
- Ось як... Хто на цей раз?
- Молода дівчина, кінець двадцятого століття, дуже цікава. Тобі сподобається. У неї така ж забавна мова, як і у тебе.
- Щось везе нам на двадцяте, вам не здається? Це вже четверта. А де вона зараз?
- У Елмара. Тому і прошу тебе нею зайнятися. Взагалі-то, я сподівався дати тобі трохи відпочити і доручив її Елмарові. А його сьогодні вранці терміново викликали в похід. Так що, вибач вже, доведеться попрацювати.
- Немає проблем, ваша величносте. Ну, я пішов?
- Іди. І, Жаку... Якщо тебе знову почнуть мучити кошмари, не соромся, приходь до мене. Слонів я тобі, звичайно, не обіцяю, але напоїти до безпам'ятства можу.
- Дякую, ваша величносте, - засміявся Жак. - Тільки як же я без слонів? Без слонів ніяк не можна!
Він легко підхопився з дивана, хвацько збив берета набакир і шмигнув за двері. Король подивився блазневі вслід, продовжуючи сумно посміхатися своїм думкам.
Глава 3
Обстановка в Ортані стабілізувалася, Шеллар повністю контролює ситуацію, наше втручання не потрібно. Дати прогноз, як вплине те, що сталося на політичне життя континенту, поки ніхто не береться.
З рапорту начальника лондрійської розвідслужби королю Елвісу II
Король прекрасно пам'ятав той день, коли вперше побачив цю дивну істоту - Жака. День був сам по собі незабутній. Шеллар тоді повинен був бути присутнім на святковій виставі на честь заручин кузена Інтара і сидіти в королівській ложі разом з усією родиною, але, дізнавшись про загадкового полоненого, не зміг боротися з цікавістю і вирішив запізнитися на офіційний захід, але в загадці розібратися. Тим більше його становище дозволяло йому не тільки спізнюватися, але і зовсім нехтувати всякими заходами в інтересах корони. А інтересами корони він міг оголосити що завгодно, ніхто б не став перевіряти.
Перше, що впадало в очі при вигляді бранця, був його страх. Хлопець був на смерть переляканий, і до того ж давно. Командир патруля, який спіймав його неподалік від південного кордону, стверджував, що юнак на межі істерики і не підпускав до себе нікого, погрожуючи підірвати все навколо, поки його не переконали, що вони не містралійці, а ортанські прикордонники. Схоже було, що ця людина втекла з Містралії, де її дуже сильно налякали. Само по собі це було не дивно, з Містралії бігли всі, хто тільки міг, жити там було неможливо. Дивним було інше. Хлопець абсолютно не орієнтувався в навколишньому світі, говорив про незрозумілі речі і мав при собі кілька предметів невідомого призначення, з якими розлучився неохоче і просив їх не чіпати і не розбирати, щоб уникнути неприємностей. Пояснювати щось він навідріз відмовився, заявивши, що розповість все без приховування, але не більше не менше як самому королю, тому як усіх інших боїться і нікому не довіряє. Найстрашніше для хлопця, як здалося всім, хто з ним спілкувався, було повернутися до Містралії.
Склавши перше враження, глава Департаменту Порядку та Безпеки принц Шеллар одразу ж закрив віконечко на двері камери, щоб це враження не змішалося з потоком наступних, і почекав трохи, щоб надати йому стійкість. Шеллар довіряв своїй інтуїції і завжди надавав значення першому враженню. Начальник королівської таємної служби безпеки шанобливо стояв поруч і чекав наказів.