Перетинаючи кордони

Ні, я не знаю, що з ним тепер, де він і чи вижив взагалі... Навіть якщо вижив, більше про нього ніхто не чув. Може, він досі десь в дурдомі сидить або де у них психів тримають. А може, потім оклигав, просто на люди не показується. Ти ж, напевно, чула про нього багато, який він був до того - і красень, і золотий голос Містралії, і баби від нього умлівали, і взагалі перший хлопець на селі, а тут його так понівечили, що глянути лячно... А що значить для музиканта залишитися без руки!.. Цей бідолаха мені досі іноді сниться. Напевно, я теж з глузду з’їхав. Комплекс провини або як там це називається... Мабуть, через це я його і потягнув з собою. Підсвідомо бажаючи хоч щось для нього зробити. Адже в стані трансформації люди з «синдромом берсерка» так зазвичай не діють, в сенсі не рятують сторонніх потерпілих... а мені чомусь так трапило...

Загалом, потім той мужик ще змусив мене в контрольці мульки поміняти, ну і заразом розповів багато корисного, зокрема просвітив щодо переміщень докладніше. Коли я дізнався, що вдома мене вже честь по честі поховали, мені якось не по собі стало... Але суть не в цьому. Виявилося, додому я вже в будь-якому випадку повернутися не зможу. Ні через Т-кабіну, ні якимось іншим шляхом. Раз я там помер і перемістився сюди, доступ назад закритий. Я запитав, що тепер робити, і він порадив йти в Ортан. Пішки через гори, тому як ні до чого кожному зустрічному знати, де в Ортані стоять кабіни. Особливо такому зустрічному, як я, якого варто допитати пильніше, і він тут же все викладе. Ще він запропонував як альтернативу залишитися у них, чого я не захотів. Вони, може, і непогані хлопці, ці повстанці, але я просто боявся залишатися в цій країні. І я пішов в Ортан. Потім тут і залишився. Чому тут? Через короля. Ми з ним подружилися, і він запропонував мені жити тут. А куди мені ще було йти?