Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Над головами гомінкої юрби слався дим паротяга, а між ногами снували коти найусілякішої масті. Роздратоване ухання сов перекривало загальний галас і скрегіт важких валіз.

Перші кілька вагонів уже були забиті учнями, дехто з них перехилився з вікон і розмовляв зі своїми родинами, а дехто сварився за кращі місця.

Гаррі зі своїм візочком рушив уздовж платформи, шукаючи вільного місця. Він проминув кругловидого хлопця й почув, як той нарікає:

— Бабусю, я знову десь жабку загубив.

— Ох, Невіле, — зітхнула літня жінка. Навколо хлопця з кісками в стилі регі зібрався невеличкий натовп.

— Дай глянути, Лі, ну, швидше.

Хлопець підняв накривку коробки, яку тримав у руках, і всі пронизливо заверещали, бо звідти вистромилася чиясь довга волохата лапа.

Гаррі пробивався крізь натовп, аж поки майже у хвості потяга знайшов незайняте купе. Спочатку він заніс туди Гедвіґу, а тоді став штурхати і пхати до дверей вагона валізу. Гаррі намагався поставити її на східці, та заледве відривав від землі один її край, і двічі боляче прибив собі ноги.

— Допомогти? — озвався один з рудих близнюків, з якими Гаррі зустрівся коло турнікета.

— Так, будь-ласка, —засапавшись, мовив Гаррі.

— Гей, Фред! На поміч!

З допомогою близнюків Гарріну валізу нарешті запхали до купе.

— Дякую, — сказав Гаррі, прибравши з очей змокрілу чуприну.

— Що це? — зненацька запитав один близнюк, показуючи на шрам у формі блискавки.

— Оце так! — вигукнув другий близнюк. — То ти?..

— Це він, — підтвердив перший близнюк. — Це ж ти? — звернувся він до Гаррі.

— Хто? — розгубився Гаррі.

— Гаррі Поттер, — разом вимовили близнюки.

— А, він! — здогадався Гаррі. — Ну, так, це я.

Обидва хлопці витріщилися на нього, й Гаррі відчув, що червоніє. Аж тут, на превелику його втіху, з відчинених дверей вагона долинув голос:

— Фред! Джордж! Де ви там?

— Мамо, ми тут!

Глянувши востаннє на Гаррі, близнюки вийшли з вагона. Гаррі сів біля вікна і міг нишком стежити за рудоволосою родиною на платформі й чути їхню розмову. Мати щойно витягла носову хустинку.

— Рон, у тебе щось на носі.

Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.

— Мамо, пусти! — пручався він.

— Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? — глузливо перекривив малого один з близнюків.

— Заткнися! — розгнівався Рон.

— А де Персі? — запитала мама.

— Вже йде.

З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою "С".

— Мамо, я ненадовго, — сказав хлопець. — Я в голові поїзда, там є два купе для старост…

— О, то ти вже староста, Персі? — здивовано запитав один із близнюків. — Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.