Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Ціла лабораторія опікується моїм голосом.
Я співаю, вони вивчають. Поки констатують факт: допомагає. Не всім і не від усіх немочей, але ж… Неуніверсальність лікування лише додає до нього довіри. Незабаром можу стати до приймання недужих добровольців. У рамцях наукового експерименту. Дали ґрант і на продовження основної роботи, розпочатої в Києві.
Завантажена від ранку до ночі. Бо інакше кинула б усе — й додому. Як ти? Як чоловік? Як Київ?
Боже, як я хочу зими! Не знаєш, Юрко встановив собі телефона в селі? Дізнайся. Чуєш мене?
— Не торохти. Чую. Я перекладаю на українську «Кандида», захопилася, як нічим у житті, збираюся зробити це фахом. Чоловік — нормально. Київ, як завжди, зима вже дійняла, аж ой. Твій Щезник телефона провів і вже мені відзвітував, записуй. За тобою тужить. Решту з’ясуєте самі.
— Зірко, щось знаєш про Ліду Олійник? Куди вона поділася? Юрко після суду мало не вмер, коли дізнався, що має сина… Ви її не шукали?
Давай йому допоможемо…
— Допоможе хіба Бог. Лідка втекла до Америки з дітьми, сином твого Щезника і сином слідчої Кулик. І загинула під час теракту одинадцятого вересня… Фактичний, себто задокументований факт. Джефрі шукає хоч якогось сліду дітей… але ніхто не знає, під яким вони прізвищем, Джеф перевірив. Не знайшов ані Олійників, ані Шевченків… Невідомо навіть, чи були вони з нею під час катастрофи, чи живі…
Зірка раптом відчула щось незрозуміле, неначе повернулося в животі, сильно, владно, до забивання памороків.
— Що з тобою?
Маріванна помацала живіт.
— Слава Богові, дитинка ворухнулася. Яке нетерпляче. Уже дивилася, хто там?
— Я просила мені не казати.
— А кого хочеш?
— Кого Бог дасть. Ми вирішили — народжуватимемо, скільки подужаєм. Аби жили за моїх… загиблих учнів.
Кулик не знала, з чого розпочати своє п’яте існування. Жила до зустрічі з Лідкою без надії на дитину, ожила під знаком Лідки, яка виношувала її сина, скніла після втечі Лідки з дитиною до Америки, животіла надією знайти… Чим жити тепер — не знала. Лідка загинула. Син зник. От і згасала Тетяна Іванівна Кулик. Яка так і не зробила собі татуажу.
Зірка запросила на пікнік. Командо зібрав усю родину — Маріванну з Травкою, Шерифа, заїхав по неї. Максимиліян природи не цінував, то ж залишився на господарстві.
Весна вже озонувала довкілля. Чманів пахощами верболіз — гірко, владно, новим життям.
Десна піднялася під круті береги, хлюпала мало не при ноги, розвішувала на корчі брудну піну, бурунилася на мілинах, радо мчала вниз, до Києва, до зустрічі із Великою Рікою. Шериф гасав берегом, утямивши, що весь цей простір, з річкою, синім умитим небом, цукровими головами хмар, перегуком спраглих харчу чайок, далеким валуванням невидимих звідси собак — його світ, його власність. Збурений і збуджений не міг зупинитися, тільки вуха-лопухи хляпали.
Командо чаклував біля вогнища, Зірка і Кулик заходилися біля харчів.
— Я нікому не розповідала, як сиділа в тюрмі, навіть чоловікові, — стишено сказала Зірка.
Кулик почекала.
— Мене там подивувала одна річ. Я майже нічого не відчувала. Ані страху, ані горя, ані відчаю. Наче дивилася на все те згори, як Будда з лотоса на Венері. Думаю, що саме ця душевна анестезія й порятувала. Я не злякалася навіть тоді, коли мене мали вбити. Сусідка в камері. У неї на волі померла дитина. І тюрмачка рецидивістка втратила розум. А тут я — за статтею про вбивство дітей… Смішно казати, але ще мене врятував Максимиліян, мій кіт. Заплющу очі, бачу, як муркоче, як електризується шубка під дотиком… Психотерапія.
Кулик підхопила.
— Щось справжнє про життя починаєш розшолопувати, коли опинишся по той бік… Чи можете ви мені вибачити? Адже це я вас посадила. Все так зійшлося… Про вашу анестезію я розумію. Таке відбувалося й зі мною. Лідка вбивця виношує мою дитину… А я не з’їхала з глузду. Організм не повірив у таке, відмовився реагувати адекватно, опустив якусь заслінку…
— Таню, я розумію, що словами не зарадиш.
Чомусь я певна: ваш син — живий. Я попрохала Джефа шукати й далі. Там моя подруга, вона теж зробить навіть неможливе. Даруйте, що втручаюся в особисте, але… Але вам треба піти на роботу.
Сидіти вдома й нидіти — злочин. Проти себе, проти вашої дитини.
— Мені навіть знайдено роботу, — посміхнулася Кулик. — Чисту, престижну, не кожного візьмуть. Консьєржкою. А що, добу через троє.
Може, й погоджуся…
— Дві секунди, дівчата, — загукав Командо від ватри. — Ви не нахромили шашликів, а в мене визрів тост. Налийте аперитиву…