Золоті Ворота
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Золоті Ворота». Краткое содержание книги:
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
Лише вороги Життя й Розуму повстануть супроти скликання ТАКОГО КОНГРЕСУ.
Ми закликаємо всіх Матерів Світу в цю відповідальну годину Землі здійснити своє Материнське Право і вимагати скликання Конгресу Богоматері, підписавши ЦЕ ПОСЛАННЯ.
За дорученням Ініціативної Ради Альтернативної Еволюції
Олесь Бердник, письменник
1 травня 1977 р.
Терновий вінець України
Росії минулій, сучасній, грядущій —
відкрите послання
Росіє!
У минулі часи, дружні або ворожі, діалоги між народами тривали постійно. Вони відбувалися стихійно. В сучасну добу
цей привілей народних речників узурповано диктаторами — насильниками Права. Тому велика німота панує в духовній сфері наших націй, а натомість клекоче соціальний базар брехнею, зрадою і мізерними підробками єднання, дружби та злагоди.
Переступимо вікові мури відчуження та страху і розпочнемо вирішальну розмову — розмову тисячолітніх сусідів, найтісніше пов’язаних спільною долею, спільними стражданнями і грядущим катаклізмом, котрий зруйнує все примарне і освятить все святе.
Росіє! Ти не монолітна в дусі своєму: є Росія тиранів, катів, мучителів, зрадників, брехунів, убивць, — а є також Росія поетів, повстанців, космічних творців, мислителів, святих, трударів і люблячих матерів, які несуть естафету любові крізь криваві епохи занепаду й смерті.
Це послання — до обох Росій.
Дух України промовляє до твого духу, Росіє, в цьому діалозі. Хай ці слова стануть для тебе останнім попередженням і останньою можливістю воскресіння.
325 років тому в Переяславі ми дали одне одному лицарське слово на побратимство, на єдність, на вірність. Кожен з нас від того тривожного дня посіяв безліч різних зерен у землю кількох поколінь.
Вже четверте століття, Росіє, ми йдемо спільним ланом, пожинаючи врожай, заповіданий прадідами. Який же той урожай?
На сцені соціального базару буде дана однозначна відповідь: Україна й Росія — рівні серед рівних, дві великі сестри, зростають, квітнуть і йдуть до сяючих вершин. Україна дає стільки-то сталі, чавуну та вугілля, хліба й сала, випускає ось таку кількість книг, має стільки-то мільйонів студентів, учених та героїв праці.
Проте ці плакатні визначники, Росіє, втомили дух України. Вона відкидає їх з огидою і показує на своє чоло.
Глянь на моє чоло, Росіє, — ти побачиш терновий вінець!
Так, результат багатовікової спілки наших народів — Голгофа України, — окраденої, замученої, оббреханої, розіп’ятої.
Не поспішай лютувати, Росіє! Задумайся і згадай минуле: твоє духовне падіння і наша ганьба почалися в той день, коли ми, не розпізнавши гадючого духу московських тиранів, відкрили Золоті Ворота України для чужинецьких орд.
Що ж попливло крізь наші Золоті Ворота до тебе, Росіє, і що приплинуло до нас? Все відбувалося на історичному полі, нічого не можна приховати!
Ти отримала наші багатющі землі, Росіє, а на додачу — трудящі руки і мистецькі душі, рівних яким мало у світі. Ти безжально пожирала наші багатства і безсоромно смоктала творчий геній України, привласнюючи собі пріоритет і славу. Ти прикрила убогість та нікчемність своїх лицарів і опричників нашою піснею, нашою науковою думкою, звитягою наших лицарів. А натомість?
Ти зруйнувала колиску свободи — Січ Запорізьку, дивовижний витвір Еволюції, який міг би на кілька століть наблизити епоху волі й народовладдя. Ти привласнила собі все, що було пов’язане з історією запорізьких лицарів духу, — клейноди, архіви, легенди, пісні. Ти наклала вето на саму пам’ять про них, бо жахаєшся їхнього воскресіння у духосфері сучасності.
В цьому діалозі не варто перераховувати всі факти та імена: архіви твоїх жандармських катакомб мають усе, щоб освіжити пам’ять. Тому згадаю лише основне.
До спілки з тобою український народ виборював свою суверенність, свою волю, і в тій борні гартував душу, творив пісню і високу мисль космічного всеохоплення. Ми не грабували чужих багатств і не захоплювали чужих земель. Жадаючи волі, ми шанували волю сусідів. Ми не мурували в’язниць, не городили кордонів, не творили кріпаків з вільних громадян. Наша щирість веліла бачити у сусідів такий же духовний стрій, як і в собі. Це була жахлива помилка.
Закон з’єднаних посудин ілюструє історичну ситуацію нашого єднання. Духовний та економічний вакуум Московщини нездоланно смикнув до себе все, чим багата й славна Україна.