Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Сьогодні був їхній день. Сьогодні для них світило сонце.
На ліхтарних стовпах уже біліли «Звернення німецького командування до всіх жителів міста Херсона». Доводилося до відома, що голова новоствореного міського самоврядування представник партії соціалістів-рево-люціонерів пан К. дав командуванню доблесних німців запевнення у цілковитому спокої жителів міста на весь час перебування в ньому австро-німецьких військ. Далі говорилося, що німці прийшли сюди як друзі, і тому у своєму прагненні навести порядок вони не зупиняться ні перед чим. Насамперед жителям Херсона належало протягом доби здати всю зброю, яку вони мають. Крім того, заборонялося ходити по вулицях пізніше дев'ятої години вечора. За порушення будь-якої з цих умов — розстріл.
Біля листівок збиралися купки обивателів. Біля однієї з них розливався співучим південним голоском худенький, строкато одягнений чоловічок у плоскому солом'яному капелюсі канотьє:
— Я вам скажу, що це цілком логічно, панове! Вони визволили нас від гнобителів, так вони хочуть, щоб їм було спокійно. Вони вам зроблять порядок, будьте певні!
- Окупаційний порядок! — зауважив хтось. Худенький панок замахав у повітрі руками в кремових рукавичках.
- Ай-ай, як ми любимо красиві слова! Окупаційний порядок, окупація!.. Киньте говорити дурниці! В німецькій окупації для інтелігентної людини більше свободи, ніж в усьому вашому більшовицькому раю!..
Альошці не вдалося дослухати цю суперечку, тому що в кінці вулиці несподівано пролунали крики. Згори, з висячого балкона будинку, радісно повідомили:
— Спіймали! Більшовиків спіймали!
Хлопчисько, що стояв на балконі, заскиглив, тупаючи ногами від захоплення і нетерпіння:
- Ой, хай їх приведуть сюди! Ой, я хочу подивитися!..
Дебела дама спиняла його:
— Не стрибай, впадеш униз! Їх приведуть, приведуть, ти все побачиш!..
Натовп повалив назустріч арештованим, і Альошка побіг разом з усіма.
Німці вели трьох чоловіків: молодого штатського з синьому пальті, на якому висіло клоччя, і двох фронтовиків у мокрих до нитки шинелях. Зразу ж стало відомо, що фронтовиків узяли в порту, де вони переховувалися під настилом вугільного пірса, сидячи по шию у воді, а штатського знайшли на даху одного з будинків.
Добропорядний натовп обивателів змінився на очах. Арештованим кричали:
— Попалися, сволбта, більшовики прокляті!
— Скінчилося ваше царство!
— До стіни їх!
- Дайте їх нам, ми самі розсудимо!..
Товста жінка в рожевому капорі, трясучи товстими щоками, пронизливо вигукувала одне і те саме слово:
— Мерзотники, мерзотники, мерзотники!..
Фронтовики зацьковано озиралися. Один був високий на зріст, рябий, оброслий чорною щетиною; другого Альошка знав: він бачив цього низького бистроокого солдатика в Союзі фронтовиків. Зараз той ішов зігнувшись, шкутильгаючи на ліву ногу, і щохвилини спльовував на землю червону слину з розбитого рота. Хтось збив з нього папаху, мокре волосся чубком впало на лоб, і від цього солдат став схожий на хлопчиська. Штатський якось по-пташиному, ривками крутив головою і жалібно бурмотів:
- За що, люди добрі? За що караєте? Подивитись тільки заліз на те горище, святий істинний хрест, подивитися... Помилуйте, голубчики, невинний я!..
На розі Суворовської і Потьомкінської арештованих поставили обличчям до стіни. Кроків за десять від них вишикувався рій німецьких солдатів.
У натовпі знайшлося кілька жалісливих. Делегація з кількох учителів гімназії, якогось заїжджого студента і довгоносої енергійної дами звернулася до німецького офіцера, просячи помилувати штатського. Адже могло бути, що він справді ні в чому не винен.
Офіцер з невдоволеним виглядом підійшов до нього:
— Zeige die Hende!
— Руки покажи,— переклав студент.
Не зовсім розуміючи, що від нього хочуть, штатський простягнув руки. В нього були плоскі долоні, вкриті задубілими буграми мозолів; у зморшках чорнів металевий пил, що в'ївся в шкіру. Юнак був робітником, і цього виявилося досить...
Офіцер знизав плечима, ніби кажучи: «Нічого не можна зробити, панове»,— і крикнув солдатам:
— Achtung! (Увага! (нім.))
Альошка не схотів більше дивитися. Проклавши собі дорогу ліктями, він вирвався з натовпу і кинувся геть від цього місця. Коли пролунав залп, йому здалося, що це в нього, в голову, в груди, в саме серце вдарили кулі...
Він зупинився тільки на Купецькій, де було тихо і порожньо, як колись давно.
ПРОЩАННЯ
У будинку на Купецькій, як пізніше дізнався Альошка, містився херсонський підпільний губком партії. Висока мовчазна хазяйка, якій Альошка сказав пароль, відвела його в просторий підвал. Тут було чоловік п'ять. Декого Альошка зустрічав і раніше на мітингах і в штабі фронтовиків.