Вождь червоношкірих (Збірник)

Королівські сідла

Золотиста вдень і срібляста вночі, нова дорога пролягла до нас через Індійський океан. Смагляві королі та принци відкрили для себе наш Західний Бомбей. Ледве не кожен із них у своїх пізнавальних і приємних подорожах відвідав Бродвей.

Якщо вам трапиться проходити повз готель, який титуловані мандрівники обирають тимчасовою резиденцією, серед запопадливих любителів погрітися в промінні чужої слави, які чатують біля входу, ви обов'язково помітите Лукулла Полка. Він завжди на місці. Його складно з кимось сплутати. У Лукулла червоне обличчя пройди з гачкуватим носом, насторожений і водночас цілеспрямований погляд. Полк видається уособленням заклопотаної нетерплячості, вдаючи агента чи брокера, і носить яскраво-червону краватку, покликану відвернути увагу співрозмовника від неохайного синього костюма із сержу[21]. Ця краватка нагадує штандарт, який майорить над захопленими ворогом редутами. Не такий уже Полк і поганий хлопець, на мою думку. Втім, вирішувати вам. Коли захочете поговорити з ним, пошукайте серед циганського табору, який вештається біля охоронців і помічників мандрівних монархів, серед тих напівбожевільних джинів з арабських казок, котрі злітаються до готелів, як мухи на мед, в надії потрусити скарбницю правителів. Я вперше побачив містера Полка на східцях готелю, де тимчасово проживав його високість Гаквар Бародський, найосвіченіший та найбільш передовий із маратхських[22] принців, котрий вирішив випробувати Західну гостинність.

Лукулл поспіхом спускався вниз. Складалося враження, що його підганяє невидима сила, яка от-от має матеріалізуватися. За мить з'явилася і сама «сила» у плоті та крові — готельний нишпорка. Колись білий альпійський капелюх, орлиний ніс, масивний ланцюг від годинника і бездоганна безцеремонність манер не дозволяли помилитися в його професійній приналежності. Парочка швейцарів в уніформі намагалася вдавати частину вишуканого готельного інтер'єру, всім своїм виглядом відхрещуючись від будь-якого стосунку до команди виганяння нещасного Полка.

Опинившись на безпечному тротуарі, Лукулл Полк насварився на поважну компанію посипаним ластовинням кулаком. І, на мою радість, почав плюватися викривальною лайкою:

— У паланкіні роз'їжджає? — кричить він голосно і насмішкувато. — В паланкіні він їздить, на слонах! А ще принцом називається! Королі, ага! Приїде сюди, набреше сім мішків гречаної вовни, що він — президент! А потім повернеться додому, у свій приватний ресторан на слонах. Ну-ну!

Команда виганяння непроханих гостей швидко ретирувалася назад до готелю. Викривач принців обернувся до мене і захрустів пальцями.

— Що ви на це скажете? — закричав він глузливо. — Гаквар Бародський править країною з паланкіна на спині у слона! Старий Бікрам Шамшер Джанг ганяє поросячими стежками Катманду на мотоциклеті! Магараджі кляті, бодай їх підняло та гепнуло! Шах Персії, який мав би купити щонайменше три — три! — штуки, натомість полюбляє ноші.

Корейський принц у кумедному капелюсі, невже йому не хочеться промчати як вітер на білосніжному скакуні хоча б раз чи два на рік? Аж ніяк! Йому більше до вподоби підібгати під себе спіднички і торохтіти свинячими калюжами у Сеулі в запряженій биками кареті зі швидкістю одна миля на шість днів. Отакі «королі» і «принци» приїздять ниньки до Америки, друже. Важко мені, ой важко!

Я промимрив щось заспокійливе. Це була крапля в морі, адже тоді я ще не усвідомлював сили образи цього чоловіка на правителів, які час від часу пролітали як метеори над нашим краями.

— Востаннє я спромігся щось продати, — провадив невдоволений чолов'яга, — турецькому паші з трьома хвостами на шапці десь рік тому. Він без вагань виклав п'ять сотень. Я й кажу його кату чи помічнику (чорт їх там розбере, якийсь єврей чи китаєць): «Його Турецькі Потрохи полюбляють коней, га?» — «Він? — сміється помічник. — Ні, які коні. У нього в гаремі є велика товста дружина, Бая Дура, котру паша терпіти не може. Думаю, він збирається посадити її в сідло і ганяти коня вчвал Солов'їними садами кілька разів на день. У вас часом не знайдеться пари величезних острогів?…» Так, сер, серед сучасних монархів кінний спорт популярністю не користується.

Тільки-но Лукулл Полк заспокоївся, я переконав його скласти мені компанію у напівтемному куточку затишного кафе. Зробити це було не важче, ніж переконати потопельника схопитися за соломинку.