Вождь червоношкірих (Збірник)

Таким шансом гріх було не скористатися, як ви вважаєте? Слухайте далі.

За півгодини я розписав усі принади життя у великому місті, аж на їхньому тлі існування в Атаскоза-Сіті здалося не радіснішим за поїздку до Коні-Айленду із законною дружиною. Ще за десять хвилин ми потисли один одному руки, скріплюючи договір про те, що я буду провідником, перекладачем і приятелем у розвагах. Зі свого боку Соломон Мілз, так звали мого рятівника, мав оплачувати мої рахунки протягом місяця. Якщо Мілз залишиться задоволений мною як організатором розгульного життя, то наприкінці вказаного терміну я отримаю тисячу доларів. Щоб відзначити угоду, ми взяли список жителів Атаскоза-Сіті та всадовили геть усіх, за винятком дітей і жінок, за стіл… окрім хіба чоловіка на ім'я Гораціо Вестервельт Сен-Клер. З цієї нагоди ми придбали кілька повних капелюхів недорогих срібних годинників і жбурляли ними у чолов'ягу, доки той не втік із міста. Ми витяти з ліжка лимаря[23] і змусили його взятися до виготовлення трьох нових сідел. Врешті-решт ми заночували посеред колії біля залізничної станції — просто щоб подратувати САТА. Мати сімдесят п'ять тисяч доларів і уникнути безчестя померти багатим у такому місті — це вам не жарти!

Наступного дня Джордж, у якого була дружина чи щось таке, вирушив назад на ранчо. Ми з Соллі (так я тепер його називав) були морально готові обтруситися від нафталіну і, розпроставши крила, гордо полинути назустріч електричному світлу щасливого казкового Сходу.

— Ми не зупинятимемося, — кажу я Соллі, — ну, хіба що заведемо тебе до перукаря і приодягнемо. Забудь техаські свята на природі, де ви їсте свої убогі гострі страви, а потім іржете як лошаки: «Іго-го-го». Відтепер твоє місце у вищому світі. Ти належиш до кола людей, котрі тримають шпіців і носять короткі гетри, тож маєш справити на них належне враження.

Соллі кладе шість тисяч доларів стодоларовими банкнотами в одну кишеню парусинових штанів, а дорожні чеки на десять тисяч доларів у Східних банках — у другу. Я відновлюю дипломатичні стосунки із САТА, і ми починаємо подорож духмяними садами американського Сходу — вирушаємо на Північний Захід.

У Сан-Антоніо ми затримуємося, щоб пристойно одягти Соллі, вісім разів напоїти постояльців і персонал готелю «Менджер» і замовити чотири мексиканські сідла зі срібним оздобленням і білими суадеро[24] з ангорської вовни для того, щоб потім відіслали їх на ранчо. Наступною зупинкою став Сент-Луїс. Ми прибули туди саме на обід і залишили відбитки пальців на меню найрозкішнішого в місті готелю.