На уходах

— От ми їм справимо празник, що надовго відхочеться на нас нападати… Тепер скажи мені одне, Максиме: чого ти такий завзятий на своїх земляків, що аж вірити не хочеться?

— Мені ніколи не будо до серця грабіжництво і тяганина. А тут між вами я побачив ваше тихе хліборобське життя, і воно мені сподобалось. І ваша віра мені сподобалась.

— І вдова Настя, — докинув Журавель.

— А хоч би й так. Якби ви йшли з грабежем на Крим, то я б вам не допомагав. Але як тут у вашому тихому селі грабіжники не дають вам спокою, то хай їм усячина.

— Я бачу, що ти вже наш, Максиме, душею і тілом.

Лиш допильнуй, щоб потурнака живого впіймати, то вже буде з тебе.

— Зараз на хрест побожуся, що не втече.

— Ідіть спати, а завтра не показуйтеся, поки я потурнака на фігуру не пошлю.

Даремно шукав Трохим Тараса. Недоїдок тої ночі знову ходив до татар змовлятися. Трохим не бачив Тараса цілий день і був за нього неспокійний. На його лежанці лежав Гривко і махав хвостом. Відтак помітив Трохим, що Недоїдок ходив до тої повітки, де звичайно спав татарин Максим, відтак лазив на оборіг з сіном і там його не знайшов. «Я тебе завтра буду мати — не втечеш», — подумав собі харциз і погрозив кулаком.

На другий день Журавель устав дуже рано і ждав Недоїдка на майдані.

— Сідай, небоже, на коня, візьми харчів на два дні, поїдь у степ геть аж за фігуру і роздивись гаразд, чи нема де близько орди. Ти чоловік бувалий, то й найкраще це зробиш, бо всі татарські штуки знаєш, а з нас нема нікого кращого за тебе. Коли б дещо помітив, то зараз вертайся й забери з собою вартових від фігур. Коли ж буде все спокійно, то лишись на фігурі, поки тебе не змінять.

— Я поїду, але сам боюсь, бо не дам ради. Та й як воно буде, як я зміню одну варту на фігурах, а інші залишаться! Хай би так поїхали зі мною ще Тарас і Максим, обидва вони хитрі, як чорти, можна на них покластися.

— Еге ж, еге ж, я тобі забув сказати, що вони, лише на світ заносилося, поїхали в степ з тим самим, що й тебе посилаю. Ти їх певне в степу зустрінеш…

— Певно, ми зустрінемось… Далебі! З такими людьми вартувати аж любо. — А собі подумав: «Я там зараз одному скручу в’язи, а другого в пута та й передам татарам на задаток. Хай посмакують, які в цьому селі гарні горішки ростуть».

Він був дуже з цього радий, сів на коня, взяв рушницю, ножа і вихором погнався в степ. Він розглядався по всіх усюдах, гнався, мало коня не заморив, розпитував у вартових при фігурах, та ніхто тих двох сьогодні не бачив. «А що, як вони погнались за ліс і там татарам у зуби попалися», — думав собі Недоїдок і поскакав до орди.

І тут їх не було. Вчора приходив сюди татарин Осман, а більш нікого не було. «Шельма той Осман, — думав Недоїдок, — таки не повірив мені. Ну, хай йому, воно й ліпше. Але вчора не згадав мені про це ні слова». І вже голосно мовив:

— Я не питаю про вчора, а про нині.