Українське письменство

Розуміється, літературна праця для Гулака-Артемовського, так само як і для Білецького, була нічим іншим, як тільки розвагою. «Артемовский не был то, что называется человеком литературным», — спогадує про нього М. де Пуле. Далекий від думки присвятити себе виключно літературі, він у письменстві був лише аматором. Де Пуле гадає навіть, що коли б Гулак порішив зосередитися виключно на літературній праці, він навряд би став писати по-українськи: «Он с одинаковым совершенством владел языками русским, польским и малорусским и, как человек очень умный и практический, едва ли отдавал предпочтение последнему». На щастя, Гулак займався літературою тільки «межи ділом», одпочиваючи од ректорських та професорських обов’язків, і тут на дозвіллі українська мова привабила його своєю свіжістю, відсутністю в ній робленого, штучно піднесеного стилю, в якому він вів свої університетські лекції, привабила його тим, що давала вихід гумористичній стороні його натури та його українському, краєвому патріотизмові. Бо ж при всьому своєму кар’єризмові і «казенного образца» лекціях з російської історії, Гулак був щирим українським патріотом, аматором і добрим слугою українського слова, хоч радив Кулішеві «не слинити», «козацьку матір» оплакуючи, але разом з тим сам в 1860 р. закликав своїх знайомих до підтримання «Основи», небайдужий до перспектив дальшого розвитку «рідненької мови».

Писати Гулак почав ще на академічній лаві. Але його перший твір — переробка поеми Буало «Le Lutrin (Налой)», направлена проти чиновницького хабарництва, написана була церковнослов’янською мовою. Українські його твори з’явилися пізніше, вже після російських; перші з них датуються 1817, останні 1860-ми роками. Все, що становить літературну славу Гулака — байка «Пан та Собака», «Гараськові пісні», «Рибалка» — все те вийшло друком у першу половину його літературної діяльності, між 1817 та 1833 роком. Писанням його старечих літ звичайно надають менше значення, хоча й серед них трапляються цікаві й талановиті речі.

До школи Котляревського Гулака-Артемовського відносять перш за все «Гараськові пісні», його переробки Горацієвих од. Вони не всі однакового характеру і однакової артистичної вартості. Одні стислі, короткі і зостаються в тісних рамках гораціївського вірша (такі переробки од II, 3, І, 23, почасти І, 11); інші (І, 34, II, 9, II, 14) докладні, розведені водою і відступають від плану свого первотвору, являючи, по суті, низку варіацій на гораціївську тему.

Найбільшою популярністю серед Гараськових од користується перша ода до Пархома. У Горація її заадресовано до Деллія, другорядного памфлетиста і політичного аґітатора перших часів Авґустового правління. Горацій рекомендує в ній своєму приятелеві зрівноважений спокій філософа, aequam mentem: