Вигнанець і чорна вдова
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-942-955-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Вигнанець і чорна вдова». Краткое содержание книги:
Марія навряд чи хотіла розголосу.
Але, сама того не знаючи, підштовхнула Платона до цього кроку.
Шофер беріг би таємницю — аби бариня попередила, якби так не сумував і якби пан Садовський не дав наказ відповідати на всі запитання, які ставитиме пан Чечель, особистий гість хазяйки.
За два дні до того, як Альфред фон Шлессер отримав фатальну анонімку, механік возив Марію фон Шлессер до Києва.
Судячи з того, що почув Платон, вона поводилася досить дивно.
Юхим Дрозд нічого такого не помітив. Шоферу наказали чекати там-то й стільки-то часу — підкорився, не його діло думати й висновувати.
А Чечеля саме для того найняли.
Ну, час діяти. Засидівся в Бородянскому повіті.
Гості поїхали з самого ранку.
За депутатом Думи Василем фон Шлессером прислали великий автомобіль, і Варвара не відмовилася їхати з братом. Щодо Марка, молодший ніби теж виявив бажання. Та в останній момент передумав, ще й влаштував у холі невеличку демонстрацію.
— Не хочу сидіти поруч із буржуазними акулами! — заявив, відкинувши пасмо волосся й старанно обгорнувши довкола шиї шарф. — Маю дві ноги й голову. Прості люди, селяни, радо допоможуть мені дістатися до Києва. А я при тому буду серед народу, зайве зможу поговорити, розказати, як зміниться їхнє життя після світової революції. Просвітництво, пані та панове, — ось чого ви боїтеся. Просвітлених та освічених низів!
— Марку, звільни наші вуха від своїх гасел, — скривився Базиль. — Ми з Варварою навіть тішимося, що ти даси собі раду. Уявляю агітаційний монолог усю дорогу. Життя не вистачить усе вислуховувати.
— Наче з вуст зняв, — підхопила Варвара. — Іди в народ, Марку. Користайся з нагоди. Буде чим потішити товаришів на отих ваших зібраннях.
— Але гляди, — Базиль пригрозив братові пальцем, — люди ще не забули тих революцій. І досі на безлад злі. Особливо по селах, де хазяям треба спокою.
— Боїшся: народ такий затюканий вами, що поб’є? — примружився Марко.
— Аби натовкли — ще нічого. Наука. Здадуть у поліцію язикатого, який світ каламутить. Я не покійний татусь. Пальцем не ворухну, аби тебе витягнути.
— Теж наука, — вставила Варвара.
Поки родичі гарикалися, Платон і Нікола стояли неподалік, мовчки й терпляче чекаючи можливості виконати світський ритуал й попрощатися. До них Марко й апелював, зробивши театральний жест рукою:
— Чули, шановні добродії? А! Де там, ви такі самі! Особливо ви, фараон, нишпорка поліцейська. Бачите в людях тільки чини. І всіх нижніх чинів вважаєте заляканими нікчемами, котрі тільки те й роблять, що бігають з доносами до городових, урядників та жандармів. Якщо країна — один великий жандарм, чому слуги не мусять бути жандармами дрібними?! Ви — жандармики! І раби чужих статків, як ваш любий Нікі!
— Марку Альфредовичу, вам справді краще вже залишити цей дім, — стримано процідив Садовський.
— Ти женеш мене з рідного дому? — реготнув Марко. — Усі бачили й чули? Лакей, якого підібрали на вулиці, пес, який лизав хазяйську руку...
— Ніколо, спокійно! — каркнув Базиль, передчуваючи зовсім не потрібний зараз скандал. — Марку, я підтримую пана Садовського. Твій дім? Такий самий, як наш із Варварою. Жодних заперечень. Але тоді живи тут, приймай правила, встановлені на цій території. Хоча б із поваги до пам’яті батька. Не хочеш, зібрався піти, звідки прийшов, — полотном дорога. Не конче ображати на прощання тих, хто не зробив тобі зла.
— Класові вороги, — буркнув Марко й нарешті пішов, гордо піднісши голову.
Щойно за ним зачинилися двері, Базиль ступив до Ніколи.
— Від себе і сестри прошу пробачити цього телепня.
Чечель не впізнавав баронета. Перед ним була інша людина. Не п’яний чи похмільний істерик, якого Платон звик бачити від дня знайомства. Твереза, виважена, солідна людина, здатна поважати себе й присутніх. І вкотре заворушився черв’як сумніву: коли ж Василь фон Шлессер — справжній?
Або грає зараз, як ось Марко перед тим, — або грав раніше.
— Якщо ви чекали від братика чогось інакшого, треба було попередити мене, мосьпане, — спокійно відповів Садовський.
— Іноді здається, що ти ближчий нам, ніж він. — Варвара стала біля брата, кивнула на двері. — Піду пакувати валізу.
— Хіба не готова? — Базиль здивовано глипнув на сестру.
— Одна. Я вирішила забрати звідси дещо зі свого гардеробу. Це не забере багато часу. Нікі, попроси покоївку допомогти мені.
— Звісно, мосьпані.
Варвара рушила вгору сходами.
Вони рипнули.
Платон спробував спіймати раптову думку...
— Пане Чечель.
Він озирнувся на Базиля й завважив: у холі вони самі.
— До ваших послуг.
— Хочеться вірити. — Баронет наблизився впритул, алкоголю не було чути. — Коли вже ми при тому, ще й нікого поруч... Я дуже ціную зусилля, докладені вами для залагодження труднощів нашої родини. Передусім ви дбаєте про репутацію покійного батька. Як ділова людина він діяв жорстко, та інакше не може бути. Проте жорсткість — чеснота, що допомогла розбагатіти. Наш тато мав інші риси, проявляв їх не часто. Мабуть, ви побачили, помітили, відчули... Словом, ще раз дякую, ви бережете нас, чужих, сторонніх вам осіб.
— Пояснив мотив. Можу ще раз.
— Не треба. Я поясню вам свій. — Баронет озирнувся на сходи, чи не йде сестра. — Прошу вас надалі в міру сил та можливостей діяти в наших інтересах, а не захищати цю зайду. Розумієте, про кого мова.
— Про Марію.
— Про чорну вдову, — наголосив Базиль. — У вашому становищі, Платоне Яковичу, краще не йти проти законних спадкоємців фон Шлессера. Нам із Варварою дуже допоможе, якщо ви приватним порядком доведете причетність цієї особи сумнівних моральних якостей до вбивства. Ми не хочемо її крові, ми не прагнемо публікацій у жовтій пресі. На основі ваших доказів повторимо пропозицію. Марія повинна піти геть у тому, у чому прийшла. Відмовитися від спадку на користь свободи. Обходити десятої дорогою не лише Київ, а й найближчі повіти губернії.
— Ви нагадали моє становище.
— Як депутат Думи маю чимало можливостей. Додайте вагу прізвища фон Шлессер. Зробивши, як хочемо ми з Варварою, ви матимете мою особисту підтримку. Київську губернію, ймовірно, доведеться залишити, аби не мозолити очі своїм численним впливовим ворогам. Але, на відміну від вдовиці, матимете певний капітал, що дозволить вам облаштуватися на власний розсуд, наприклад, десь на віддаленому хуторі. Для чого далі порпатися в чужому бруді? Нащо вам той кримінал, прости, Господи? Вік дозволяє почати життя спочатку й навіть бути щасливим із того.
Легенький рип — нарешті спускалася Варвара.
За нею сунув Нечипір, волочачи спаковані валізи.
Зарипіло під ногами сильніше.
— Я готова, — сказала Варвара фон Шлессер.
— Ми з паном Чечелем переговорили на відомий нам предмет, — кивнув Василь фон Шлессер.
— Не до кінця, — зазначив Платон.
— Здається, ми все погодили. Виникнуть ще запитання — ось моя картка.
— Не все, мосьпане. Раптом Марія справді не причетна до вбивства? Ну, як не вона дала баронові ціанід? І що, коли я доведу саме це?
— Краще довести її злочин, — викарбував баронет.
— Згодна, — кивнула Варвара. — Для вас краще. Ось, маєте ще картку від мене.
Розділ 16
Таємна прогулянка барині
Бородянська волость,
маєток Шлессера —
Київ, на вулицю Прорізну
озволу на керування автомобілем Платон при собі не мав.
Слава Богу, паспорт примудрився зберегти. Крім револьвера й одягу, в якому привезли, Чечель не мав тепер нічого. Документ, що засвідчує його особу, та зброя радше зашкодять, ніж допоможуть. Та на користь Чечеля працювала та обставина, що автомобілістів не зупиняли на вулицях, аби перевірити, чи власною машиною катаються. Навпаки, людину за кермом самохідного екіпажа сприймали такою, що має статки та, відповідно, становище. Отже, благонадійною, яка підозр не викликає. Увагу привертала машина, а не той, хто сидить за кермом.