Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Гольт відсунув тарілку і одкинувся на спинку крісла.
— А тепер раджу тобі викупатися, — промовила фрау Гольт.
У передпокої пустували пуделі. Внизу біля сходів лежала скатана червона кокосова мата. Нагорі, у ванній, Гольт спостерігав, як мати відкрила нікельований кран і як у ванну лилася вода.
— У Маріанни на постої певний час були англійські офіцери, — розповідала вона. — На щастя, тутешні будинки не кон-фісковували. І Франц поки що зумів домогтися, аби до нас не поселяли людей, потерпілих від бомбардувань. — Вона пішла з ванної.— Англійці залишили нам вугілля, інакше довелося б мерзнути.
Гольт защіпнув двері і випростався у гарячій ванні. Благодатне тепло розлилося по всьому тілу. Тут все по-старому, війна й розгром пройшли повз цей дім, не лишивши сліду. Тут, як і колись, двері відчиняла служниця в білому фартусі, як і колись, їжу подавали у срібних тарілках і, як і колись, мати замовкала на півслові, коли до кімнати входила служниця. У передпокої гайсали два пуделі: Мокка і Кока-Кола, а тітка Маріанна вважала непристойним, що до омлету подавали дві виделки. «Стиль — це людина». Неймовірно!
Нарешті Гольт узяв великий запашний кусок мила і заходився намилюватись. Він вирішив стримувати свої почуття і в жодному разі не діяти імпульсивно, поспіхом. Краще вичікувати і при цьому бути чемним, а коли треба — дещо іронічним. У нього ніщо не викликало захоплення, але й вступати у суперечки він не мав права.
Він виліз з ванни і почав розтиратись, а думкою знову полинув у далеке минуле. «Мати завжди намагалася завоювати мою прихильність підкупом, вона, напевно, вдасться до цього й тепер».
Тут, у ванній кімнаті, лежала заздалегідь приготована для нього білизна, а також легкі фланелеві штани з ворсистої тканини і пуловер з широкими рукавами. Він глянув на себе в дзеркало. Отже, почалася друга спроба повернутися до цивільного життя. Може, тепер йому більш пощастить; вдруге зазнати невдачі він не мав права. Добре, що прибув сюди, до матері, не в отому стані депресії і відчаю, у якому він перебував, йдучи від батька, добре, що в Ратцебурзі він оговтався і трохи дійшов до розуму. Гольт вийняв із старих штанів гроші, що, всупереч сподіванням, не дуже потерпіли від «пірнань» у озеро, і папірець з адресою лікарні. У фланелевих штанях він з подивом виявив пачку сигарет. «Реемтсма Р-6». Довоєнна продукція…
Гольт вийшов з ванної кімнати.
На сходах він зупинився вражений. У передпокої в сірому халаті стояла на колінах Брігітта і намазувала мастикою підлогу. Побачивши, як вона працює, Гольт мимоволі пригадав подібну картину… Сутінки, затхлий дух, на сходовій площадці навколішках боса дівчина у сірому фартусі і шкребе дерев’яні сходи. То була Гундель. В ті часи.
Гольт задумливо схилився на поручні, вийняв сигарету і запалив. Брігітта все ще не помічала його. Ота похмура сходова клітка постала перед його очима. Та ось картина змінилася, і він побачив Гундель за столом поруч з його батьком і доктором Гагеном. Гольт знову вже міг спокійно думати про Гундель. Період життя, прожитого в батька, лишився десь далеко позаду.
Він повільно рушив сходами униз. Брігітта випросталась, щоб пропустити його. Гольт кивнув їй. Він нічого не знав про цю дівчину, але пам’ятав, як поводилася тітка Маріанна з прислугою колись. Мабуть, він надто довго дивився на Брігітту, бо та опустила очі і знову взялася за ганчірку. У неї було ніжне, тендітне личко, ніжні руки; очі — темні, такі ж, як і коротко стрижене, гладко зачесане назад волосся.
Він запитав:
— Ви давно тут?
— З серпня, — відповіла дівчина.
Йому сподобався її голос, її схожа на місцеве нижньонімецьке наріччя вимова.
— А звідки ж ви?
— Під час війни я відбувала трудову повинність, — відказала вона вже невимушено, стоячи на колінах і дивлячись на нього знизу вгору. — Я з Померанії… Евакуація, табори і таке інше… І ось тепер я тут.
Він неуважливо кивнув. «Трудова повинність, все точнісінько, як у Гундель…» І Гольт уявив собі Брігітту поряд з доктором Гагеном за спільною вечерею. А чому б і ні? В неї розумні очі. Він ще раз кивнув їй, також не зовсім уважливо, бо саме розмірковував над тим, що таке випадок і як він грає з людьми — з Гундель, з Брігіттою, та, мабуть, і з ним самим.
У вітальні на дивані сиділа фрау Гольт. Біля її ніг вмостилися обидва пуделі.
— Хороше після ванної? — привітно запитала вона. — Сьогодні ввечері до нас навідається Франц. Буде сімейна рада.
«Сімейна рада? Віддає трохи анахронізмом», — відзначив у думці він.