Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Всі ті наші інтелігенти, які руйнували в 1917–21 роках українську державу, одержали свої політичні переконання з московської (драгоманівської) політичної літератури. А всі ті, які будували основу української держави — національну нашу армію: генерали, полковники, старшина — тої літератури не читали. Галицька інтелігентська молодь (студентство) також не мала української націоналістичної політичної літератури, але вона мала найліпшу національну літературу — національну боротьбу з поляками.
Якби М. Грушевський дав нам (перед 1914 р.) не 10 томів «Історії України» (які ніхто з нашої інтелігенції не читав і не читає, за винятком кількох фахівців), а дав би лише один том, але в такому напрямі, як ця наша праця, то в історично пероломовий 1917 рік у Києві провід нації був би не в руках москвофілів–драгоманівців, які здемобілізували вже готову армію, але був би в руках націоналістів з «Братства Тарасівців», які з першого ж дня революції організовували нашу армію — основу державної незалежности. І ми були б святкували нині в Києві 40–у річницю відновлення Української Самостійної Держави.
Центр ваги всієї проблеми боротьби за національно–державну незалежність лежить у НАЦІОНАЛЬНО–ПОЛІТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ПРОВІДНОЇ ВЕРСТВИ НАЦІЇ.
Ми, українці, це розуміємо. Але ж як трагічно–фатально цю істину легковажимо. Легковажимо, бо ж потураємо у вільному світі на еміграції нашим яничарам (свідомим і несвідомим) працювати якраз у протилежному напрямі, щоб національна політична свідомість українців не розвивалася або щоб бодай збочувалася на аполітичну вуличку колишніх «українофілів».
Ці яничари є лише знаряддям в руках тих «темних сил», яким Самостійна Україна стоїть на дорозі їхніх планів. По упадку московської окупації у вільній, самостійній Україні будуть ті сили валити нашу самостійну державу зсередини. Тому варто придивитися життю нашої еміграції.
Наші збанкрутовані в минулому, проте і донині закохані в самих себе еміграційні лідери, бажаючи і на еміграції «керувати», за всякої нагоди і ненагоди кричать про своє «амбасадорство», про велику — майже вирішальну роль еміграції для визволення України. На доказ того люблять вказувати на приклад ірландської еміграції, без допомоги якої, мовляв, Ірландія ніколи не виборола б своєї державної самостійности. Люблять вказувати, що навіть перший президент Ірландії народився і виріс в Нью–Йорку. Лише про одну обставину мовчать наші амбасадори. Мовчать про те, що ірландська еміграція відрізняється від української, як небо від землі.
Хоч і в меншій мірі, як наша, проте ірландська еміграція розбита на політичні партії, що гостро сперечаються за той чи інший політичний, соціялістичний, економічний ідеал для Ірландії. Вони мають також чимало зденаціоналізованих, байдужих до справи Ірландії земляків. Мали і в самій Ірландії хрунів і квіслінґів. Що гірше — забули цілком свою ірландську мову. А все ж маленька Ірландія вирвала з рук найбільшої світової імперії свою державну самостійність.
Правда, англійці не москвини. Стара Англія — в разючу протилежність до Московщини — була інкарнацією всього, що ми звемо європейською культурою. Проте, англійці також пролили річки крови ірландських сепаратистів. 700 років англійці десяткували — в буквальному значенні слова — ірландську націю: винищували цілі повіти нараз. Як і москвини в Україні, англійці відбирали від ірландців їхню прапрадідівську землю і заселювали її англійцями. Ожебрачених ірландських селян звели на позем, нижчий за наших кріпаків. 700 років це робили (у нас москвини «лише» 200 р.)
Кілька разів англійці пропонували ірландцям свій «Переяслав» — автономію чи федерацію. Доводили ірландцям незбитими фактами і числами, що Ірландія має величезні користі від приналежности її до імперії; має військову охорону від зовнішніх ворогів; користає з англійської індустрії і торгівлі нарівні з Англією; ірландці мають нічим не обмежений доступ до всіх економічних, культурних і політичних засад в імперії, включно з міністерськими і. т. п., і т. д. І самі ірландці визнавали величезну матеріяльну користь від приналежности до імперії, але казали англійцям: ні, ні і ні. А об’єктивно кажучи, ірландці мали таку національну свободу, про яку лише мріяли наші «українофіли»: англійці цілком не перешкоджали розвиватися ірландській мові і культурі, ірландці мали місцеву самоуправу.