Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
«Так були похоронені останні пережитки Мазепиного повстання на Україні. Тільки невгомонний Орлик, користаючи з нових заворушень, силкувався зацікавити ворожі Московщині держави українською справою, та все те було даремне». (Грушевський.) Смерть гетьмана Апостола була смертю й української автономії. Вміраючи, бажав Апостол передати владу генеральній старшині, але Московщина на це не дозволила. Від хворого гетьмана перейняв владу царський резидент Наришкін, а як тільки Апостол закрив очі, вирішено в Петербурзі не допустити вже до вибору нового гетьмана. Його місце мала заняти знову Малоросійська Колєгія, хоч і під новим іменем «Правління Гетьманського Уряду». Подібно, як за Скоропадського й Полуботка утворено те «Правління» з шести осіб, тепер - трьох москалів (генерали Шаховський й Барятинський та полковник Гурієв) та трьох українців - генерального судді Михайла Забіли, генерального осаула Федора Лисенка й генерального підскарбія Андрія Маркевича. Формально цей «Гетьманський Уряд» мав правити по статтям «Рішительних пунктів», але головний керманич цеї нової колегії князь Шаховський руководився таємними інструкціями, що йшли по лінії випробуваної політики царя Петра І. Ходило про те, щоби вже «прибрану до рук» Україну ще й обмосковити. Першим ділом Правління було вироблення кодексу українських законів, що дотепер спіралися на старому Литовському Статуті й Магдебурському Праві. Праці спеціяльної комісії, зложеної зразу з 12, а відтак з 18 знавців українського права, протяглися і щойно в 1743 р. увінчалися виданням кодексу п. з. «Права, по котрим судиться малоросійський народ». До того часу користувалися українські суди підручником, що під з. «Процес Краткий» або «Аксес» появився ще в 1734 р.
В 1736 р. на місце Шаховського обняв керму Правління Барятинський, а по ньому чергувалися вже ріжні «правителі», що пригадали українському громадянству найсумніші часи Малоросійської Колєгії. В самій Росії шалів тоді кривавий режім цариці Анни з її «Тайною Канцелярією», тобто типовою для Московщини «охранкою», що нею правив всесильний фаворит цариці - Бірон. Сумної слави «біронівщина», що розшаліла на Московщині, дала себе відчути й на Україні. З міністерства закордонних справ переведено українські справи назад до сенату - тобто й формально перемінено автономну країну на становище одної з московських провінцій. «Слово й діло государево», тобто донощицтво й провокація доходили тепер до справжніх оргій. А хоч українські верхи, старшина й поміщицтво, злякані новим режімом, держали себе «тихше води й низше трави», повернувши всю свою енергію на добування маєтків й експльоатацію робучої, селянської сили, слідства, арешти, тортури й заслання не переводилися. Київського митрополита Ванатовича й ігуменів київських манастирів скинули з урядів за те, що в «царський день» не відслужили молебнів, кореспонденцію видатніших старшин, а в тому й Лизогуба, найстаршого члена «Гетьманського Уряду» взято під пильний догляд, грамоти й привілеї київського магістрату забрано до Петербурга, щоб затерти й память про київську, муніципальну самоуправу, а одного українського дідича, що в своїй льояльности помістив царські герби на кахлях печей, арештовано й взято на тортури за те, що він «пече на своїх печах царський герб, невідомо з яким замислом»…
Підзорливість і жорстокість московських посіпак переходила всякі межі; «їх діла і подвиги, на теперішній час, здалисяб гарячковими привидами або божевіллям, але тоді це були справи важні, секретні й давали великі доходи. Людей катували й мучили на підставі самих тільки доносів та всяких причіпок прохожих і розкватированих салдатів, а що більше дезертирів і всяких заволок; для доносу досить було тих слів: «о слові й ділі»; вони були для злих і нікчемних людей немов талісманом злоби й пімсти» - пише про ті жахливі часи автор «Історії Русів»…