Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Розрізнення психотипності О. Забужко і Лесі Українки яскраво проявляється через їх архетипні відповідники. Будучи носієм розщепленого материнсько-батьківського коду, О. Забужко втілює собою маргінальний архетип Клітемнестри з проблематикою імітаційного патріотизму та неусвідомленого каструвального імперіалізму. Сучасне тлумачення цієї творчості на зразок: «Незважаючи на егоцентризм… Забужко завжди підпорядковує себе — національній ідеї. Це її манія, ідея-фікс, її пафос і предмет найглибших, найщиріших вболівань»[1436] є характерною ознакою аналітичної помилки, що дає змогу відстежити психоаналіз. Найбільша заслуга психоаналітичної стратегії дослідження історії літератури виявляється в тому, що є змога провести розрізнення між націотворчим і імітаційним суб’єктом у літературі. Адже ці розрізнення дають змогу змоделювати аристократичний проект української літератури та її маргінальну опозицію, оскільки код національної літератури відтворюється в аристократичному проекті, а руйнується — в маргінальних. Однак такий проект унеможливлює ігнорування маргінального, оскільки воно є виразником несвідомої сфери, масової потреби. Тому чим більше буде виявлено і проаналізовано подібної деструктивної психотипності на всіх рівнях суспільних структур, тим потужніше формуватиметься національний суб’єкт у своїй державницькій творчості.
Моделювання психоісторії має завершуватися прогнозом на майбутнє. З огляду на необхідність національного самоусвідомлення на нинішньому етапі розвитку психоісторії української літератури, можна вести мову про найближчу стадію як епоху читання і тлумачення, смислом якої має бути інтенсивне повернення принципу реальності на основі психологічного аналізу, що обумовить аналітичний перегляд всієї історії української літератури. Прогноз такої психоаналітичної революції в Україні здійснила С. Павличко у статті «Сто років без Фройда» (1998). Ця духовна революція глибинного самоусвідомлення має підготувати прихід давно очікуваної у національній психоісторії епохи Українського Відродження, бо лише цілковите відновлення історико-літературної пам’яті може стати її основою. Епоха Відродження означатиме прихід повносилого літературного покоління, яке матиме потужний репараційний світогляд на основі знання українського коду.
Масовий прихід у сучасну українську літературу імітаторів і блазнів, перверсивно заздрісних, аморальних, патологічних особистостей з різноманітними регресіями, інфантильними фіксаціями, агресивними потугами є тимчасовим тріумфом маргінальності, спровокованим порубіжною кризою імперії. Адже основою імперії є язичницький політеїзм, тобто вона базується на архетипі диявола, що викрадає живі душі різних народів, спокушаючи їх до перверсій, тобто до збочення з власного шляху.
Головною стратегією Мойсея у створенні потужного народу була заборона на змішування з іншими народами-язичниками, які на генетичному рівні руйнували архетипний монотеїзм. Тому кожний провідник-державотворець, який прагнув відновити закон Мойсея як пошук «Господа Бога, Бога батьків своїх» передусім відновлював родоводи на основі материнсько-батьківського коду[1437]. Щоб зруйнувати архетипний монотеїзм, який продукує ідею національної державності, Російська комунівська імперія у XX ст. провела надзвичайну мішанину народів не лише на основі репресій, переселень, а також через символізацію, тобто на рівні текстів, породивши імітаційне слово, яке посягає на Велике Слово, що несе в собі код національної державності. У зв’язку з цим варто розгорнути тлумачення пророчих текстів архетипних українських письменників, адже новітня українська література розпочалася на основі глибинного розрізнення національного та імперського суб’єктів, визначивши його як головну державницьку стратегію.
Як виявляє психоісторія української літератури, Російська імперія протягом двох останніх століть формувала власний світогляд, маніпулюючи перетлумаченим християнством, яке стало «церквою-домовиною» України. «Церков-домовина / Розвалиться… І з-під неї встане Україна. І розвіє тьму неволі»[1438], — це Шевченкове пророцтво означає народження свідомої себе аристократичної України і її незалежного державотворчого пізнання Бога-отця.
Примітки (до електронної версії)
Нижче подано перелік недвозначних помилок набору, виявлених і виправлених верстальником електронної версії. Помилки повторювані та такі, які можна вважати особливостями авторського стилю (як-от «кроваве» замість «криваве», «нищий» замість «нижчий», «відгалудження» замість «відгалуження», «підбадьорує» замість «підбадьорює», «боягузство» замість «боягузтво», «потужня» замість «потужна», «сцілитися» замість «зцілитися», «інтригантка» замість «інтриганка», «символізуюється» замість «символізується», «присвоюєння» замість «присвоєння», «геніталей» замість «геніталій», «запутаність» замість «заплутаність», «рейстаг» замість «рейхстаг», «підданна» замість «піддана», «дисиденство» замість «дисидентство», «зеркало» замість «дзеркало»), залишено без змін.
1436
Моклиця М. Оксана Забужко // М. Моклиця. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. — С. 322.
1437
Див.: Перша книга Ездри // Біблія. Книги священного писання Старого і Нового завіту. — С. 473—483.
1438
Шевченко Т. Великий льох. — С. 328.