Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Французьке порубіжжя XVII—XVIII ст., що перебувало під впливом Сада, спричинило появу у XX ст. модернізму і постмодернізму, явищ, які зачинаються у французькому символізованому просторі літератури з явним імперським симптомом. Закономірно, що Сад, виходячи з чоловічої сексуальності, пов’язав сексуальну насолоду з пристрастю до панування, вважаючи, що жодна пристрасть не може зрівнятися з бажанням влади. Мужчина (Сад мав на увазі передусім маскулінного імперського суб’єкта) є носієм імпульсу до влади. Тому імперський ерос є передусім агресивно сексуальним, на що наголосив П. Кіньяр у праці «Секс і страх», протиставляючи імперській античності з культом вовчиці недолуге, на його погляд, християнство з образом «розіп’ятого раба»[1421]. Невипадково французьке сексуально-анархічне письмо Сада вважають «еквівалентом програмної наративності постмодерну», котра уникає осудження символічної злочинності[1422]. Розігруючи звільнення від табу на вбивство, Сад моделював імперську психологію, для якої така гра може стати реальністю, тобто там, де закінчувалася ігрова брутальна сексуальність в літературі, повинно було народитися реалістичне масове вбивство в історичній реальності.

Садомазохістська модель як пустопорожня імперська матриця остаточно деградувала в російській державницькій культурі XX ст., коли письмо національного маргінала авторитарно формувалося за створеною в ідеологічному центрі установкою, відгукуючись на накази, стало старанним імітатором спущеної зверху ідеологічної установки. Імперська культура соцреалізму, висунувши на перший план виконавче мистецтво, перекодування чужого замислу, прагнула втягнути національні літератури в постмодерний процес мазохістської саможертовності, автонегації, спустошення, тобто остаточно знищити національного суб’єкта. Але таке імперське бажання привело до спустошення імперської культури, яка, втративши національного суб’єкта як своє органічне джерело живлення, зіткнулася з власною пустотою.