Перше Правило Чарівника

— Що ти маєш намір з ним робити?

— Тебе це не стосується. Нам пора. Як принцеса?

— Ми навіть не знаємо, чи буде вона жити. — Королева злобно глянула на Річарда. — Я забираю Шукача. Він заплатить мені за все.

— Шукач належить мені і магістра Ралу. Його карають постійно і каратимуть, поки він живий. Поки магістр Рал не вб'є його. Якщо ж його не вб'є магістр Рал, це зроблю я. Тобі не варто турбуватися.

— Я бажаю, щоб він був страчений! І негайно!

— Повертайся до свого замку, королева. Поки тобі ще є, куди повертатися… — В голосі Денни звучав лід.

Річард помітив, як пальці королеви зімкнулися на ручці кинджала. Стоячий поруч з нею стражник відстебнув від пояса бойову сокиру. Запанувала недовга тиша.

Королева відіпхнула Денну і кинулася до Річарда. Денна спокійно приклала ейдж до грудей королеви Мілени.

В той момент, коли стражник, метнувшись до Денни, заніс над нею сокиру, в душі Річарда пробудилась сила. Закликавши на допомогу всю волю, він підпорядкував цю силу собі. І тоді, обхопивши стражника лівою рукою за шию, правою легко всадив в нього ніж. Почувши позаду передсмертний крик, Денна миттєво озирнулася. Вона посміхнулася, погляд її ковзнув по королеві Мілені, яка застигла на місці, тремтячи, як осиковий лист. В груди їй упирався ейдж. Денна легенько повернула ейдж. Королева важко осіла на землю.

Денна перевела погляд на першого радника.

— У королеви відмовило серце. — Вона підняла брову. — Раптово. Передай тамарангському народу мої щирі співчуття у зв'язку з передчасною смертю найяснішої особи. Раджу підшукати нового правителя, який буде більше прихильний до побажань магістра Рала.

Радник чемно вклонився.

Невідома сила зникла. Зусилля, необхідне на те, щоб зупинити стражника, повністю виснажило Річарда. Ноги затремтіли і підкосилися. Земля піднялася й кинулася йому назустріч.

Денна перехопила ланцюг і рвонула на себе.

— Я не наказувала тобі лягати! У тебе не було дозволу! Вставай!

Річард же не міг поворухнутися. Денна ткнула ейдж йому в живіт, провела по грудях до самого горла. Річард здригнувся від болю, але не зміг змусити себе виконати наказ.

— Прости… — Видихнув він.

Переконавшись, що він дійсно не в змозі рухатися, Денна випустила ланцюг і кивнула одному із охоронців.

— Поклади його в карету.

Денна сіла в карету, веліла кучерові їхати і зачинила дверцята. Річарда хитнуло в сторону — карета рушила.

— Будь ласка, пані Денна, — невиразно пробурмотів він, — прости, що підвів тебе. Вибач, будь ласка, що не зміг встати, як ти того бажала. Обіцяю, що це більше не повториться. Бий мене, будь ласка, щоб я краще слухався тебе.

Денна схопила ланцюг біля самого нашийника так міцно, що побіліли кісточки пальців — і підняла його з сидіння. Посмішка оголила зціплені зуби.

— Не смій вмирати! Не зараз! Ще рано. Ти повинен ще дещо зробити.

Він закрив очі.

— Як накажеш… пані Денна.

Вона відпустила ланцюг, взяла його за плечі, поклала на сидіння і поцілувала в лоб.