Перше Правило Чарівника
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перше Правило Чарівника». Краткое содержание книги:
Біль дурманив. Денна, не випускаючи ейдж, знову припала губами до його губ. Їх зуби заскрипіли від зіткнення. Денна притиснулася до Річарда, обвила його тіло ногами, повисла на ньому. Її крики ставали все відчайдушнішими. Річард теж жадав обійняти її.
Він вже майже втрачав свідомість, коли Денна відсторонилася, не розтискаючи руки, що тримала його за волосся. З очей її текли сльози. Вона подивилася на Річарда, перекотила ейдж в інший кут рота, але не випустила, хоча і тремтіла від болю. Здавалося, Морд-Сіт хоче довести, що вона сильніша. Нарешті вона підняла руку і вийняла ейдж. Очі її закрилися, вона глибоко зітхнула.
На її лобі проступили зморшки. З очей все ще текли сльози. Від болю? Чи від чогось іншого? Денна ще раз поцілувала його. Ніжність і дбайливість цього поцілунку потрясли Річарда.
— Ми пов'язані, — слабо прошепотіла вона, — пов'язані болем ейджа. Прости, Річард! — Денна тремтячими пальцями витерла сльози з обличчя. Очі її все ще були каламутними від болю. — Прости за те, що я зараз з тобою зроблю. Ти мій чоловік на все життя.
Річарда потрясло співчуття в її голосі.
— Будь ласка, пані Денна, будь ласка, відпусти мене. Або хоча б допоможи зупинити Даркена Рала. Клянуся, я з радістю буду твоїм чоловіком на все життя, якщо ти допоможеш мені зупинити його. Клянуся, якщо ти допоможеш мені, я залишуся з тобою і так, без магії, якою ти мене утримуєш. Залишуся назавжди.
Вона сперлася рукою йому на груди, випросталась і поступово почала приходити в себе.
— Невже ти думаєш, ніби я не розумію, що роблю? — Її очі стали порожніми і холодними. — Твоє навчання і служіння триватимуть кілька тижнів, а потім ти помреш. Навчання Морд-Сіт триває роками. Все, що я роблю з тобою, і навіть більше, проробляли і зі мною. Проробляли тисячі разів. Знову і знову. Морд-Сіт повинна знати свій ейдж, як саму себе. Мій наставник взяв мене за дружину, коли мені виповнилося п'ятнадцять років. А навчав він мене з дванадцяти. Інакше я б не пережила його жорстокості, його здатності тримати людину на межі життя і смерті. Він навчав мене до тих пір, поки мені не виповнилося вісімнадцять, а потім я вбила його. За це мене карали ейджілом щодня протягом двох років. Цим ось ейджілом. Тим самим, яким я навчаю тебе. Ним навчали і мене. Його подарували мені Того дня, коли проголосили мене Морд-Сіт. Я живу тільки для того, щоб використовувати цей ейдж.
— Пані Денна, — прошепотів він. — Мені шкода.
В її очах знову з'явився металевий блиск. Вона кивнула.
— Тобі буде шкода. Тобі ніхто не допоможе. Навіть я. Ти дізнаєшся, що таке бути чоловіком Морд-Сіт, і зрозумієш, що це не привілей. Це біль.
Річард безсило повис на ланцюгах, вражений ірреальністю того, що відбувалося. Йому нізвідки чекати порятунку. Він чоловік божевільної жінки.
Денна насупилася і знову посміхнулася.
— Чому ти був такий дурний? Чому зробив це з принцесою? Хіба ти не знав, що я тебе покараю?
Річард розгублено подивився на Денну.
— Яка різниця, пані Денна? Ти б все одно покарала мене. Важко уявити, що ти можеш завдати мені більшої муки, ніж вже заподіяла.
Її губи зігнулися в усмішці.
— Ну, любов моя, в тебе дуже обмежена уява.
Річард побачив, як вона схопила кінчик його ременя і ривком розстебнула пряжку.
— Пора нам пошукати нові місця, куди можна вдарити, — сказала вона крізь зуби. — Пора з'ясувати, з чого ж ти зроблений. — Її погляд змусив його похолодіти. — Спасибі, коханий, що дав мені привід зробити з тобою це. Сама я ще ніколи не творила такого з іншими, але зі мною це робили. І не раз. Саме це зламало мене тоді, коли мені виповнилося чотирнадцять. Сьогодні, — прошепотіла вона, — ми не заснемо.
42
Відро холодної води повернуло Річарда до життя. Немов крізь туман він побачив, що струмочки, які стекли з його спини на кам'яну підлогу, забарвилися в яскраво-червоний колір. Він лежав лицем вниз, і кожен подих коштував йому величезних зусиль. Він гадав, скільки ребер переламала йому Денна минулої вночі.
Звідкись зверху пролунав її голос:
— Одягайся. Ми їдемо.
— Так, пані Денна, — прошепотів Річард. За ніч він захрип від крику. Він знав, що Денна не почує його, знав, що покарає його за мовчання, але нічого не міг вдіяти.
Відчувши дотик ейджа, Річард ворухнувся, потягнувся за черевиком і підтягнув його до себе. Йому ледве вдалося сісти. Він спробував підняти голову, але не зміг. З величезним зусиллям він почав натягувати черевик. Садна на нозі відчайдушно занили, на очах виступили сльози.