Велика рiдня
- Автор: Стельмах Михайло Афанасьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Велика рiдня». Краткое содержание книги:
Роман передает ощущение масштабности событий сложного исторического периода - от окончания гражданской войны и до изгнания фашистских захватчиков из советской земли.
Философские размышления и романтическая окриленнисть героя, живописные картины быта и пейзажи, написанные c тонким чувством природы, c любовью к родной земле, раскрывают глубокий идейно-художественный замысел писателя.
В 1949 году вышел первый большой роман М. Стельмаха - «На нашей земле», который автор определил как первую книгу романа-хроники. Произведение о жизни украинского крестьянства после революции. В 1951 году он издает вторую книгу этого романа - «Большие залежи». Объединив в одно произведение обе части, писатель дает название роману «Большая родня» (1951).
За этот роман в 1951 году Михаил Стельмах был удостоен звания лауреата Государственной премии.
– Тра-та-та…
Над полем перехрещуються суцiльнi вiдблиски ракет, вони охоплюють землю рiзнобарвними водограями. I враз – темiнь.
– Тра-та-та, – ще наздоганяє затьмарену свiдомiсть вiдгомiн наослiп пущеної черги.
Яскраве свiтло ослiпило Снiженка. На нього з гарчанням кинулась вiвчарка i, зупинена вигуком, затанцювала на заднiх ногах.
Два дозорцi в одностроях пiдвели Вiктора Iвановича до помосту. На помостi за столом сидять начальник тюрми i шеф протикомунiстичного вiддiлу гестапо. Над ними з стiни нависає стражденне розп'яття Христа, праворуч вiд нього шанобливо застиг старший наглядач: вiн зараз виконує роль перекладача.
Щось заговорив начальник тюрми.
– Пане Снiженко, ви знаходитеся в будинковi кари, – зосереджено перекладає старший наглядач.
– Я всi цi днi знаходився в будинковi кари, – на гордовитому обличчi Вiктора Iвановича тiнню пробiгає презирлива усмiшка.
– Вам говорять, що ви знаходитеся в будинковi для страти, – терпляче поправляє начальника тюрми шеф.
– Втiшна iнформацiя.
– Пане Снiженко, ви можете жити…
– Стара пiсня.
– Ви молодий…
– Накажiть зняти кайдани.
Начальник тюрми подає знак; клацає ключ, блискучi кайдани крайнiми кiльцями з дзвоном сипляться на пiдлогу.
В цей час на помiст в супроводi вiйськового коменданта пiдiймається сам обергрупенфюрер. Начальник тюрми i шеф гарячкове зриваються з стiльцiв, а дозорцi виструнчуються. Карл Фiшер, зрiдка поглядаючи на Снiженка, щось говорить, начальник тюрми i шеф шанобливо покивують головами.
– Пане Снiженко, якщо ви не скажете правди, будемо вас катувати, – тепер в очах начальника тюрми не тiльки погроза, а й прохання «Ну, скажи, i менi, i тобi буде краще», – аж вимовляє поглядом.
Снiженко мовчить.
– Нещадно будем катувати.
– Це ви вмiєте.
– В страшних муках помрете…
– Ну й що з того?
– Розумiєте, ви бiльше не будете жити. Ви це розумiєте? – вже кричать i начальник тюрми i старший наглядач. Начальник тюрми нахиляється вперед, тикаючи вказiвним пальцем, наче вганяючи свої слова в голову в'язня. – Ви бiльше не будете жити…
– Так загiн буде жити! Україна буде жити! Росiя буде жити! Народ буде жити! – спалахнули гнiвом очi Снiженка. – А от ви не будете жити, ви не маєте права навiть приторкатися до життя.
Начальник тюрми вiдхилився назад, палець його вткнувся в стiл i перегнувся гачком. Рука оберлейтенанта потягнулася до блискучого «вальтера», а старший наглядач побiлiв, найбiльше боячись гнiву обергрупенфюрера.
Карл Фiшер зважував обставини. Багатюща практика пiдказала йому, що Снiженко належить до нелегкої породи. Таких переляком не вiзьмеш. А от перехитрити iнодi вдається, вдається пiдступнiстю вирвати зайве слово, а потiм, приперши ним, надломити моральний дух в'язня i витягти факти, як гвiздки. Надаючи обличчю самого привiтного виразу, вiн сходить з помосту.
– Пане Снiженко, я з захопленням слухав вашi непримиреннi вiдповiдi. Ми умiємо поважати гордих, смiливих противникiв. У нас високо розвинуто культ надлюдини. Надлюдина – це, як сказав Нiцше, – море…
– Оце море й за столом сидить? – насмiшкувато кивнув Снiженко на помiст.
– Про особистi якостi людей, з якими ви зiткнулися, не будемо говорити: вони службовцi вузької галузi – i цим сказано все. Пане Снiженко, ви уже як воїн не страшнi нам. Поки у вас загоїться рана – вiйна закiнчиться.
Погляди Фiшер а i Снiженка схрещуються. В першому – доброзичлива, впевнена усмiшечка, в другому – строга допитливiсть, те пiзнання, яке не обривається в людини до останньої хвилини життя.
«Склад розуму аналiтичний, – визначає обергрупенфюрер. – Селянин, а мислення iнтелiгента. Виняток?.. Нi, щось багато таких виняткiв, – пригадує, справи пiдсудних. – I це зовсiм не добре для третього райху… i моєї кар'єри».
«Надкар'єрист, а не надлюдина. Заради слави не пожалiє й матерi своєї. Моральнi принципи – чини i грошi. Сьогоднi служитиме третьому райховi, а завтра – де щедрiше заплатять. Бiльше хитрий, анiж розумний. Небезпечний, – насторожено прислухається Снiженко до слiв Фiшера; вони липкi, наче листя вiльхи, i, як листя, мають глянсувату, парадну сторону i сiру, ворсисту, до якої чiпляється бруд паразитарних яєчок i гусенi».
– Ми вам подаруємо життя. Тiльки пiсля одужання ви повиннi вiдмовитися вiд пропагандистської роботи i щоденно з'являтися на реєстрацiю. Хай це моя примха, але завтра, Пане Снiженко, ви будете на волi, – урочисто проголошує обергрупенфюрер.
«Так створюється повна ймовiрнiсть, що все закiнчиться щасливим кiнцем. Тiльки ловися, рибко».
– Мене захоплює ваш смiливий напад на тюрму. Як вам удалося так обдурити нас? – похитує головою Фiшер.