Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Частина перша ст. 8 Закону «Про міжнародне приватне право» приписує встановлювати зміст іноземного права, що підлягає застосуванню судом, згідно, зокрема з практикою його застосування у відповідній іноземній державі. Це також наштовхує на думку врахування при здійсненні правосуддя судової практики застосування деяких положень національного законодавства.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов’язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з’являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми[423]. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів.

4. У чинному законодавстві немає загальних правил, які б визначали місце доктрини в системі тлумачення нормативно-правових актів. Слід мати на увазі, що доктрина може мати пряме і опосередковане значення для тлумачення нормативно-правових актів. Пряме значення вона має тоді, коли з метою тлумачення положень законодавства суб’єкт тлумачення звертається до навчальної, науково-практичної, науково-популярної та науково-теоретичної літератури. Законодавчий припис враховувати доктрину міститься в ч. 1 ст. 8 Закону «Про міжнародне приватне право» і стосується врахування при встановленні змісту іноземного права доктрини відповідної іноземної держави. У Статуті Міжнародного Суду ООН[424] (підпункт «d» п. 1 ст. 38) Суду приписується як додатковий засіб визначення змісту правових норм використовувати роботи найкваліфікованіших науковців різних націй. Особливо важливе значення наукова доктрина має для визначення змісту принципу верховенства права. Фактична необхідність обумовлює пряме використання доктрини у випадках відсутності нормативного визначення понять та неможливості з’ясувати значення терміну, виходячи із змісту актів законодавства.

Опосередковане значення для тлумачення нормативно-правових актів доктрина має, зокрема тоді, коли з’ясувати значення терміну, виходячи із змісту актів законодавства, досить трудно через необхідність аналізу значного нормативного масиву, який суддя чи інша особа, що тлумачить акт законодавства, здійснити не може з огляду уже на обсяг роботи щодо такого аналізу. Так, досить трудно зрозуміти, яке цивільно-правове явище позначається як зобов’язання у ст. 608 ЦК. Звернення до ч. 1 ст. 509 і ч. 3 ст. 510 ЦК надає тільки змогу впевнитись у тому, що у Цивільному кодексі є певні протиріччя в розумінні зобов’язання. Звернення до науково-практичного видання[425] дає відповідь на поставлене запитання: на підставі двостороннього консенсуального договору виникають два зобов’язання, що об’єднуються в одні правовідносини. Наприклад, на підставі консенсуального договору купівлі-продажу виникають правовідносини, що складаються із двох зобов’язань: 1) зобов’язання продавця, зміст якого складають обов’язок передати річ у власність покупця та деякі інші обов’язки; 2) зобов’язання покупця, що включає обов’язок сплатити покупцю ціну та деякі інші його обов’язки.