Львів. Кава. Любов [збірка]

О, вона ненавиділа ті троянди усією душею! Як і ти, Марійка пройшла свій шлях внутрішнього божевілля. У неї так само є власна «вона» з майбутнього, котра (як і я тебе, завваж! ) чесно намагалася стримати і вберегти від фатального кроку. Кожен, хто ризикує грати з долею, має такого собі фантома у паралельному просторі і часі. Ми не янголи й не демони, а віддзеркалення ваших учинків. Ми рідко виходимо на зв’язок, та, коли виходимо, спинити нас нікому не до снаги. Ми теж припускаємося помилок. Власне, ми і є ваші помилки. Більшість людей і не здогадується про існування своїх «віддзеркалень», доки не переступають межу між добром та злом. Вітаю, ти її переступила. Ти так хотіла оселитися в цьому домі, що тепер я змушена вікувати тут.

Насправді мені більше шкода Марійку. Того дня вона лише вдала, що вирушає з дітьми на відпочинок до Греції. Відвезла близнюків до матері, попрощалася з ними й повернулася додому… Далі ти знаєш, тож зайве й переповідати.

Після подвійного вбивства її визнали неосудною й закрили у психлікарні на Кульпарківській. Вона досі пише листи собі з майбутнього в минуле – щоб застерегтися від зустрічі з Романом. І скажу я тобі – ще довго писатиме, бо Марійці судилося пережити тебе на двадцять років. Тільки уяви, скільки вони переведуть паперу!..

Щоправда, не всі листи потрапляють до адресатів, адже щоночі до скриньок приходять білі постаті у каптурах, що закривають обличчя; постаті виймають наші послання і перечитують. Якщо, на думку постатей, ми не сказали забагато, ви отримуєте листи. У протилежному разі – аж ніяк. Це і є заборони, про які я згадувала. Що ж, цього листа ти теж, мабуть, не отримаєш. Воно й на краще, бо, мені здається, тобі вирішили дати другий шанс. Ти житимеш. Твоя донечка житиме. Ми усі житимемо.