Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
Катон і Клівія. Брут і Енобарія. Важко було не звернути уваги на їхню завзятість і кровожерливість.
— Але всі інші округи на нашому боці? — запитала я.
— Так. Наша головна ціль — повністю звільнити всі до останнього округи, в тому числі й Округ 2, і таким чином припинити постачання харчів у Капітолій. А коли столиця ослабне, ми захопимо і її,— мовив Плутарх. — Нелегке буде завдання… Але ми впораємося і з ним, коли до цього дійде справа.
— Якщо ми переможемо, хто формуватиме уряд? — запитав Гейл.
— Усі,— відповів Плутарх. — Ми хочемо створити республіку з централізованим урядом, в якому були б представники кожного округу, а також Капітолія. Не дивись на мене з підозрою — колись давно так і було.
— Мабуть, у книжках вичитали, — буркнув Геймітч.
— У підручниках з історії,— підтвердив Плутарх. — Якщо наші пращури зуміли це зробити, то і ми зможемо.
Якщо чесно, то я взагалі не розуміла, за що хвалити наших пращурів. Згадайте, в якому стані була планета: постійні війни, практично вичерпані ресурси. Ніхто не переймався, що буде з людьми, які прийдуть після них. Однак ідея з республікою — це уже щось, принаймні в порівнянні з тим, що ми маємо зараз.
— А якщо ми програємо? — запитала я.
— Якщо ми програємо? — Плутарх не відводив погляду від хмар, його вуста вигнулися в іронічній посмішці.— Тоді наступні Голодні ігри будуть як ніколи видовищні. Ага, мало не забув, — з цими словами він витягнув із кишені невеличку пляшечку, відкоркував її й висипав на долоню кілька маленьких фіолетових пігулок. — Ми назвали їх «ягодами» на твою честь, Катніс. Повстанці не можуть ризикувати, жоден із нас не повинен потрапити в полон. Смерть буде безболісною, обіцяю.
Я взяла пігулку й довго не могла вирішити, куди її сховати, й тоді Плутарх показав мені на ліве плече. Обстеживши рукав, я виявила крихітну кишеньку, яка оберігала й водночас приховувала капсулу. Навіть якби мені зв’язали руки, я б зубами дотягнулася до неї.
Здається, Цинна подбав про все.
РОЗДIЛ 7
Вертоліт закрутився спіраллю і пішов на посадку. Одразу ж відчинився люк і виїхав трап. Нас висадили просто на асфальт. Щойно остання людина ступила на землю, трап заховався, люк зачинився, вертоліт злетів і зник. Мені дали двох охоронців, а ще Богза і Гейла. Знімальна група складалася з кількох огрядних операторів-капітолійців, які під вагою камер здавалися крихітними комахами, жінки-режисера на ім’я Кресида — голомозої, з зеленою виноградною лозою-татуюванням на голові — та її асистента на ім’я Мессала — худорлявого юнака з кількома рядами сережок у вухах. Роздивившись його уважніше, я помітила, що язик у нього також пробитий і звідти стирчить величенька срібна кулька.
Богз потягнув нас до складських приміщень, і щойно ми відійшли, як на дорогу приземлився ще один вертоліт. Цього разу прилетіли медичні препарати і, судячи з білих комбінезонів, команда з шістьох лікарів. Ми рушили слідом за Богзом вузькою стежиною, яка пролягала між двома довгими сірими складами. На побитих іржею залізних стінах то тут, то там вирізнялися драбини, які вели на дах. Коли ми опинилися на вулиці, здалося, що ми потрапили в інший світ.
Після ранкового бомбардування постраждало чимало людей. Поранених переносили на саморобних ношах, перевозили на тачках, візках, декого просто тягали, перекинувши через плече або на руках. Знекровлених, непритомних, без рук і ніг… Усі прямували до приміщення з неохайно виведеною на дверях літерою «Л». Перед моїми очима постало саме те, що зазвичай відбувалося в нас на кухні, коли мама рятувала помираючих, от тільки тут їх було в десять, п’ятдесят, сотню разів більше. Я очікувала побачити розбомблені будівлі, а натомість опинилася поміж пошматованих людських тіл.
Невже мене збираються знімати тут? Я обернулася до Богза.
— Так не піде, — мовила я. — Тут ви нічого путнього з мене не витиснете.
Мабуть, він зауважив паніку в моєму погляді, тому зупинився на мить і поклав руки мені на плечі:
— Витиснемо. Нехай люди просто тебе побачать. Це допоможе їм більше, ніж найкращий лікар.