Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
Не зовсім тямлячи, що коїться, я скочила на ноги й кинулася вздовж складських приміщень до злітної смуги, де нас висадили. Жодної небезпеки я не відчувала. Небо було чисте, безхмарне, блакитне. На вулицях порожньо, за винятком людей, які допомагали пораненим дістатися шпиталю. Не видно було жодного ворога, не відчутно ніякої тривоги. Аж раптом завили сирени. За кілька секунд у небі з’явився ключ капітолійських винищувачів, і почалося бомбардування. Вибухова хвиля збила мене з ніг, і я гримнулася на землю. Праве коліно проштрикнув біль. Щось ударило мене у спину, але, здається, бронежилета не пробило. Я спробувала підвестися, та Богз притис мене до землі й затулив своїм тілом, немов щитом. Земля піді мною здригалася від кожного вибуху.
Що може бути жахливішим за відчуття, що ти застряв між залізною стіною з одного боку і свинцевим дощем — із другого? Батько завжди казав: «Що може бути легше, як перестріляти рибу в діжці?» Цього разу рибою були ми, а діжкою — вулиця.
— Катніс! ' — з навушника несподівано пролунав голос Геймітча.
— Що? Що? Я слухаю! — відгукнулась я.
— Слухай мене уважно. Ми не можемо приземлитися, поки не закінчиться бомбардування. Але тебе не повинні помітити за жодних обставин, — мовив Геймітч.
— Виходить, капітолійці не знають, що я тут?
А я-бо, як завжди, вирішила, що виною всьому знову я.
— Здається, ні. Це бомбардування було заплановане заздалегідь, — мовив Геймітч.
Тепер до мене долинув голос Плутарха, як завше, спокійний, проте владний:
— Бачите попереду блакитний склад № З? В його північному куті є бункер. Зможете туди дістатися?
— Постараємося, — мовив Богз. Мабуть, кожен член команди мав навушник, бо всі рушили за нами. Я інстинктивно відшукала поглядом Гейла — переконатися, що він не ушкоджений.
— До наступної хвилі у вас близько сорока п’яти секунд, — докинув Плутарх.
Я стогнала, ступаючи на праву ногу, однак не зупинялася. Зараз не час звертати увагу на такі дрібниці. Та й краще взагалі не дивитися на рану. На щастя, я в черевиках, які зробив для мене Цинна, — в них я легко відривалася від асфальту й бігла набагато швидше. Взула б я ту пару, яку видали мені в Окрузі 13, я б нізащо не вижила. Богз вирвався вперед, але більше мене обігнати не вдалося нікому. Інші охоронці пристосувалися до моєї швидкості й прикривали мене ззаду та з боків. Секунди спливали, у скронях калатало. Ми проминули склад № 2 і тепер бігли вздовж брудної коричневої будівлі. Попереду виднівся вицвілий блакитний фасад. Ще кілька метрів до бункера… Ми вже майже його дісталися, залишилося перетнути одну вулицю — аж тут нас накрила наступна хвиля бомбардування. Я інстинктивно впала на землю й покотилася до блакитної стіни. Тепер своїм тілом мене затулив Гейл. Здавалося, цього разу раз атака тривала значно довше.
Я перекотилася на бік, і наші з Гейлом погляди зустрілися. На якусь мить увесь світ перестав для мене існувати — я бачила тільки його розпашіле обличчя, жилку на скроні, яка сіпалася від ударів пульсу, і вуста, які то розтулялися, то стулялися — Гейл намагався відсапатися.
— Як ти? — запитав він.
— Нормально. Не думаю, що мене помітили, — відповіла я. — Нас же не переслідують.
— Ні, вони ціляться в щось інше, — мовив Гейл.
— Знаю, але там немає нічого, окрім…
Ми водночас утямили, яка у нападників ціль.
— Окрім шпиталю.
За мить Гейл уже стояв на ногах і щосили гукав:
— Винищувачі ціляться у шпиталь!
— Це не ваша проблема, — сказав Плутарх рішуче. — Ховайтеся в бункер.
— Але в окрузі немає військових, тільки поранені! — гукнула я.
— Катніс, — у голосі Геймітча пролунала насторожена нотка. Він зрозумів, до чого йде. — Навіть не думай!..
Я висмикнула навушник, і той безпомічно повис на шнурку. Тут до мене долинув іще один звук, якого раніше я не чула: кулеметна черга з даху брудної коричневої будівлі через дорогу. На землі хтось відстрілювався! Ніхто не встиг мене зупинити — я кинулася до драбини й подерлася нагору. Це я добре вмію.
— Не зупиняйся! — пролунав позаду Гейлів голос. Краєм вуха я почула, як він буцнув когось ногою в обличчя. Якщо то був Богз, Гейлові буде несолодко. Вилізши на дах, я поплазувала по застиглій смолі. Зупинилася на кілька секунд, щоб пропустити Гейла вперед, а тоді ми скочили на ноги й побігли до кулеметів. Біля кожного лежало по кілька повстанців. Біля одного з кулеметів ми пригальмували та присіли поруч із двома солдатами.
— Богз у курсі?
Обернувшись ліворуч, за одним із кулеметів я побачила Пейлор. Вона дивилася на нас глузливо.